… Ви обов’язково бачили її картини – навіть якщо ніколи не чули її ім’я. Образи воїнів – під синьо-жовтим небом або під сталевими хмарами, зі зброєю, із дітьми на руках, мальовані Беатою Куркуль, суперпопулярні в мережі та й поза нею: із цими картинами роблять постери, білборди та календарі.
Подейкують, що слава прийшла до художниці по тому, як у 2015 році Дмитро Ярош розширив одну із картинок по інетмережі країни. Але хай там як, сама Беата Куркуль, полька за походженням, литовка за паспортом і українка – за станом душі, каже що для неї ці роботи аж ніяк не для слави. Їй вони важливі тим, що можуть змусити усміхнутися втомленого воїна, пораненого, розбитого війною чи депресією.
«Ці роботи не повинні викликати зла – ось моя мета, – каже вона. – А як казати більше, то Україна зараз мій дім, а коли дому загрожує небезпека – його треба захищати. Мої картини – це спосіб того захисту, просто хтось робить це зі зброєю в руках, хтось – із пензликом» – сказала художниця на відкритті своєї виставки «Кордон», що ще два тижні триватиме в одній із зал Мукачівського замку «Паланок».
Для наших читачів ми спробуємо провести віртуальну екскурсію нею – за допомогою самої художниці та її оповідок про свої малюнки на відкритті виставки.
«Головне, ці роботи не повинні викликати ненависті»
Роботи пані Беати розташовані в середньому замку, їх насправді небагато – але як тільки відрити серце емоціям, про які – та й для яких – усе це власне створене для того, аби викликати емоції – сльози радості чи печалі, щем біля серця та мурашки по спині.
«На моїх картинах звичайні бійці, так вийшло, що більшість із них – прикордонники. За кожною картиною – чиясь історія. Сенс цієї виставки – показати людям, завдяки кому ми маємо можливість тут спокійно жити та ходити на виставки, тому що власне серед народу є таке переконання, що прикордонники не воюють – ні, вони теж воюють і втрачають», – сказала Беата Куркуль на відкритті виставки.
А в Мукачівському прикордонному загоні додали, що за час конфлікту на Сході Мукачівський загін втратив двох людей, Чопський – одного, а загалом лави ДПСУ порідшали на 67 бійців за час війни.
Як розповіла художниця, вона працює у техніці комп’ютерної графіки в 2D, основними прийомами вважає світло та колір.
«Єдине що – ці картини не повинні викликати ненависті» – каже сама майстриня про мету своїх робіт. Хоча, зізнається, водночас вона любить тролити росіян. Особливо багато «вати» злісно реагує на картини із жовто-синіми кольорами, також дратує їх морська тематика.
«Найчастіше прикордонники «стукають» до мене на Фейсбук із цими історіями»
За кожним образом на картинах Беати Куркуль – людська історія. «Найчастіше прикордонники «стукають» до мене на Фейсбук із цими історіями, надсилають фото – так і починається робота над картиною. Триває вона, загалом, від 10 до 12 годин. Попри це художниця також працює над створенням графіки до комп’ютерних ігор в одній із компаній в Києві.
Беата Куркуль – полька за походженням, громадянка Литви,яка живе та працює в Україні понад десять років. Створює картини на військову тематику. «Це очевидно, – каже сама художниця, Україна – це мій дім, в коли твоєму дому загрожує небезпека – ти його захищаєш. Хтось робить це із допомогою автомата, хтось бере до рук пензлик», – пояснює Беата Куркуль.
Власне, на відкритті виставки нам пощастило послухати з уст художниці оті самі історії, яз яких виникли ці образи.
Почали огляд із картини на морську тематику. На ній – підрозділ морської охорони, які виходять із Криму весною 2014-го.
– Ці хлопі, в більшості, зараз – у Маріупольській морській охороні. Вони зібрали свої усі катери, човни й вийшли із Криму, не дочікуючись наказу. Коли виходили, якраз почався льодохід – хлопці казали, що найбільше боялися того, що лід пошкодить судна. З-поміж суден, що вдалося вивсети завдяки цьому маневру є, зокрема, корабель «Донбас», він зараз в строю, в травні там зробили ремонт, він готується до навчань. Як потім самі моряки розповідали, під час виходу з Криму їх намагалися вернути наказом, радили переходити під юрисдикцію Криму – і ці хлопці не погодилися. Вони, до речі, єдині, хто вивів із техніки все, що зміг.
«Довжанська арка для прикордонників – символ такий же, як вежа Донецького аеропорту»
Є на виставці кілька робіт із силуетом розгромленої арки над Довжанським пунктом пропуску.
– Фактично силует цієї арки для прикордонників – як силует башти донецького аеропорту, там досить довго тримали оборону, було важко. Ті усі події й відгукнулися в мені цими образами, каже художниця.
Надзвичайно зачепила Беатина розповідь про дві роботи, які стосуються однієї й тієї ж події – а саме історії, коли при сутичці із ворожими диверсантами в бою загинули чотири прикордонники.
– Тоді в бою з-поміж інших загинув прикордонник Олег Сорочин, – розповідає художниця. – Він не встиг розписатися зі своєю дівчиною, і на час, коли він загинув, вона була вагітною. Побратим його батька бард В’ячеслав Купрієнко бард написав пісню «Олеженька» – вона про Олега, і нам прийшла думка про те, що треба би зробити кліп на цю пісню. За деякий час хлопці на колінах змонтували його, зрештою, із фотографій. А пізніше у мене ця історія знайшла відгук ось цією роботою – «Життя триває», де під великим неозорим небом стоїть дівчинка в зеленому татовому береті. Я на той момент не знала, хто народиться в Олега – але виявилося згодом, що таки дівчинка. Вона росте, їм допомагають волонтери, – розказує Беата.
– А ось ця робота, що поруч – де на хмарі силуети чотирьох воїнів над прикордонником, що на земній варті стоїть «Небесний кордон»– вона була написана якраз після того, як відбувся той бій, в якому загинули четверо хлопців. Я тоді пам’ятаю , що коли дізналася про це, сиділи в кафе із чоловіком, нам подзвонили друзі і повідомили, що хлопці загинули. Я тоді востаннє ревіла – як дурна. Більше собі цього не дозволяю. Із того часу більше ніяких сліз – тільки зло бере.
Ще одна відома робота Беати – про прикордонника Юрія Козловського зі Львівського загону. Цей воїн – також присутній на кількох картинах.
– Він підірвався на розтяжці, ампутація ноги,мені пише його друг і просить, мов, що у нього депресія сильна, слухай, допоможи морально, намалюй його. У мене спочатку з’явився образ для картини «Меч Арея», але я не знала, наскільки ампутована та нога, і тому намалювала Юру інакше – із неушкодженою ногою. Ми принесли цю картину урочисто до нього в госпіталь. Юра виявився на подив оптимістичним – він одразу ж, дочекавшись тільки-но сформується культя на нозі, почав тренуватися, нарощувати м’язи, а як тільки лікарі дозволили – почав намотувати круги по місту на інвалідному візку, тоді зробив протез і брав участь в іграх героїв. Зараз він продовжує службу.
«Найвідоміша картина – «Татова донька»
Ну й напевно найвідоміша картина – «Татова донька». На ній – Женя Гладков, який із Красної Талівки потрапив до госпіталю в листопаді 2014 року, він підірвався на розтяжці, і я запропонувала намалювати його – для підняття бойового духу. А він раптом каже – а намалюй мене, тільки із донькою. Він прислав купу фоток – дівчинка тоді була в гіпсі, у неї була дисплазія тазостегнового суглобу. Зараз вона ходить та бігає – їй уже 5 років. Малюнок кілька разів перемальовували: перші роботи татусь забракував, бо сказав – ну, гарно, але моя ж мала уже набагато більша, ніж тут! Ця робота багато де висить і в госпіталі ДПСУ, і на фронті, і у частинах… Вона зрештою стала однією із найзнаменитіших, – каже Беата Куркуль.
Окремі історії на картинах пані Беати – це медики на війні. Відомий образ із двома військовими лікарями із синьо-жовтими крилами, що схилилися над пораненим. А є ще один – де над пораненим схилилася дівчина.
– Це Даша Рудик, вона була лікарем на Майдані, після пішла на контракт – і одразу хірургом в штурмову роту. Після дембеля вона мені скинула свій щоденник. Каже, мовляв, я хочу його випустити у вигляді листівок – кожна листівка має складатися із запису щоденникового плюс малюнок. Щоденник писався по-гарячому, там все дуже жорстко, це емоційні короткі речення, які ріжуть по-живому. Даші це потрібно тому, як вона пояснила, що багато її побратимів не повернулися із війни. Не повернулися морально, психічно – хоча фізично давно уже в тилу, на демобілізації. А душею та мізками вони ще там. Я хочу щоб вони це прочитали, каже вона, хочу зробити їм боляче і пробити цей панцир. Я хочу, аби вони повернулися із війни». Я вирішила їй у цьому допомогти. У листівках цей проект поки не вийшов. Наразі запустили сайт за цим проектом, 13 уривків із щоденника озвучили відомі волонтери, бійці, співаки. Мін-оборони зробили навіть сіті-лайти.
«У 2014-му було простіше ми знали, де ворог, зараз – ні»
Беата Куркуль каже, що на свої роботи завжди чекає фідбека від адресатів. Повторює – для неї дуже важливо, аби роботи не формували воронок агресії. «Росіяни, ватники вони хай бісяться – але це їхні проблеми, я на це не зважаю. Моє завдання підтримати тих, хто тут.», каже художниця.
– Ми вистояли, зараз уже третій рік війни – наша армія сильна, але отоді, коли почала малювати , в 2014 році, це було дуже важливо – підтримати своїх, – пригадує вона.
– Ваші роботи популярні в мережі, їх на аватарки забирають, на стіни, на шапки для сайтів…
– Подобається – на здоров’я, навіть на плакатах друкуйте. У цій справі стоп – тільки на комерційне використання. Тоді я, повірте, постараюся зробити максимум неприємностей. А в будь-якому іншому виді хай воно живе. Це ж не моє особисте, тут приймала просто участь.
– Це такий вид вашого волонтерства – морального?
– Скажімо так: у мене є певні здібності, чому б це не використати на добру справу?
– Чи багато запитів відсієюте – вам на Фейсбук, певно що, часто стукають, як ви самі сказали, багато фотографій присилають…
– Ні, ви знаєте, навпаки, прикордонники хлопці дуже скромні. От про те, що один із наших близьких друзів дуже хотів портрет – ми дізнаємося через третіх людей, які так дуже скромно про це натякають. А часто просять намалювати тих, хто загинув…
– Ви казали, що після того випадку із загибеллю чотирьох прикордонників не дозволяєте собі більше плакати над смертями? У вас виходить?
– Намагаюся. Ридати – це не конструктивно. Так, я можу десь у куточку пустити сльозу – але стараюс не дозволяти собі. Зараз найчастіше смерті викликають злість. теж не найкращя емоція – але плакати не маємо права. Тим більше, що зараз часі такі… Набагато важче, аніж було у 2014-му. Чому? Тому що тоді було легше – бо ми знали, де ворог. А зараз дії окремих владних структур дуже дезорієнтують в цьому сенсі… Пішли процеси над добровольцями, над бійцями АТО, почалися проблеми у волонтерів – багато друзів жаліються, що дуже важко стало доставляти гуманітарну на фронт, зупиняють, не пускають… Дивно все це. і викликає погані думки. А крім того, оці всі склоки кругом – гризуться волонтери, гризуться АТОшники… У цьому сенсі нам зараз набагато важче, аніж було в 2014-му… – каже художниця.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.