Батіг і пряник, або Газово-сирні війни як метод виховання по-російськи

Газ як виховний метод для неслухняних «братів менших» Росія використовує вже не вперше і, щось таки підказує, – не востаннє. Щоразу цей «батіг» зі свистом лупає по котромусь «стратегічному партнеру» у разі найменшого непослуху чи нахабства у вигляді власної, відмінної від кремлівської, думки (наприклад, щодо Митного союзу). Однак так само вправно Москва може використовувати газ і як пряник.

Дуже яскраво це було продемонстровано у випадку підписання Харківських угод. За продовження перебування російського флоту в Криму ще на 30 років, росіяни обіцяли для України пільгові ціни на газ. Та пряник, як і слід було очікувати, виявився муляжем. Наш незмінний «стратегічний партнер», забувши про всіляки угоди й пакти, продовжує продавати блакитне паливо для нас за вищими цінами, ніж більшості країн Європи. Такі методи Москви вже не ди­вують і не шокують. Просто підтверджують давно сформоване реноме.

Чудово усвідомлюючи те, що старі «страшилки» з часом стають менш дієвими і вже не можуть тотально впливати на позицію тих чи інших урядів, Москва періодично береться створювати різноманітні «підсилювальні» ефекти – то із забороною ввозу в РФ грузинського вина та мінеральної води, то європейських овочів. Тепер же для показового «шмагання» було вкотре обрано Україну. Так, з 7 лютого в Росії офіційно розпочалася так звана «сирна блокада» українських експортерів. Стартували із заяв головного санітарного лікаря Росії Геннадія Оніщенка, в яких він засумнівався в якості сирів українського виробництва, зазначивши, що, мовляв, у ці продукти додають рослинні олії. Слова негайно трансформувалися в дії: днями в Росії п’ять тонн українського сиру вилучили з обігу, ще понад 120 тонн не допущено на російську територію через претензії до якості.

Загалом у Росспоживнагляді висловили претензії до 14 українських виробників сиру. Серед найбільш постраждалих деякі підприємства компаній «Мілкіленд-Україна», «Молочний Альянс» і «Гадячсир» (саме їм було заборонено ввозити продукцію на територію РФ). Частка цих фірм у загальноукраїнському експорті сиру за підсумками 2011 року сягнула 73,6 %.

За даними експертів компанії «GrainUkraine», торік у Росію було завезено понад 68 тисяч тонн нашого сиру, а це – 85,5 % усього експорту. Тож Москва вкотре вдарила не наосліп, а в добре вивчену «больову» точку української економіки.

Фахівці прогнозують: знайти покупця, адекватного за місткістю ринку Росії, в короткостроковій перспективі українським сироварам буде дуже складно. І навіть можливе, проте малоймовірне налагодження ринків збуту продукції на Заході не зможе перекрити експорт до РФ. Тож вітчизняним виробникам доведеться щонайменше вдвічі скоротити кількість виготовлення експортної продукції. Однак диверсифікувати ринки збуту таки треба, адже залежати від політичних забаганок хоч і великого, проте примхливого партнера – для нашої економіки вкрай невигідно.

І поки українці безрезультатно просять росіян надати офіційну інформацію про результати перевірок сирів, імпортованих з України, та паралельно відправляють зразки на незалежні експертизи до Європи, «старший брат» знову грає своєї на старій-добрій газовій струні, а точніше – трубі. Вкотре пролунали заяви керівництва Газпрому про несанкціонований забір Україною палива, яке мало піти до Європи. І знову Україна вимушена поставати у ролі того, хто не верблюд… Юрій Бойко поспішає пояснити: це не ми забираємо, це Росія через небувалі морози не додає потрібних кубиків. Однак наші кволі виправдання аж ніяк не цікавлять «стратегічного партнера».

Тим часом як українські сири залишаються під забороною на території північної сусідки, сама вона активно й безперешкодно «заливає» Україну горілкою влас­ного виробництва. Так, за нещодавно опублікованими даними Федеральної митної служби РФ, торік до України з Росії було завезено 1,4 мільйона декалітрів горілки. А це – 27 % загального обсягу експорту цієї продукції. Тобто майже кожна третя пляшка «водки» приїхала саме до нас. Як наслідок, кожна десята пляшка оковитої в українських крамницях – російська. Імпорт цього «стратегічного продукту» від північної сусідки зростає, бо там виробництво горілки є не таким вартісним, як у нас, через дешевий газ – пояснюють фахівці галузі. Тож конкурувати вітчизняному виробнику з північним сусідом стає дедалі важче, особливо після зростання акцизів на алкоголь.

З не меншим азартом Росія скуповує українські енергетичні підприємства (до яких, напрочуд, жодних претензій щодо якості немає). Серед останніх прикладів – купівля 50 % акцій «Закарпаття­обленерго» російською компанією «Енергетична Україна ТВ» за 140 700 000 гривень. (ТОВ «Енергетична Україна ТВ» належить до російської «Лужніковської групи», до неформальних засновників якої входять екс-віце-спікер Держдуми Росії Олександр Бабаков та «авторитетний бізнесмен» Михайло Воєводін). Нагадаємо, продаж компанії відбувся тільки з другої спроби, оскільки першого разу конкурс було зірвано через брак кворуму в конкурсній комісії.

А от у тонких сферах стратегія поведінки старшого брата залишається, на диво, стабільною. Єдиний підхід до культурного та духовного життя України відбувається під девізом «поділяй та володарюй». Своїх гравців у чужій (?..) команді українського політикуму офіційний Кремль має на кілька складів футбольної збірної. З їх допомогою не важко готувати ґрунт для ухвалення дуже «потрібних» для України законопроектів, зокрема щодо мовних питань.

І хоча, за даними Всеукраїнського перепису населення України, російську мову назвали рідною лише 29,6 відсотка населення, а в інформаційному просторі «старшобратня» навіть подекуди домінує, Москва не уникає нагоди вкотре витягти з рукава засмальцьовану мовну карту.

Останнього разу рукав належав спікеру Кримського парламенту. Володимир Константинов шокував громадськість своєю відвертою заявою, мовляв, він обурений тим, що останнім часом органи центральної влади України знову почали направляти кореспонденцію на адресу кримської влади українською мовою. «Нас сьогодні найбільше дратує, що багато міністрів починають звертатися до нас українською мовою. Ми ініціювали створення робочої групи, тому що знову пішло листування (українською мовою), ми знову стали відкочуватися назад. І відновлення цих прав буде для нас дуже важливим завданням», – сказав Константинов, повідомляє Інтерфакс-Україна.

«Звичайно, потрібно питання з мовами вирішувати. Поки це питання не буде вирішено, ці проблеми будуть без кінця. Поки кіно в Сімферополі ми не будемо дивитися російською мовою, нічого доброго не буде», – підкреслив Константинов.

Що ж, про те, що «кіна не буде», Україні з Росії уже не просто натякають з допомогою заборони ввозити сири чи збільшення цін на газ, а висловлюють прямо вустами деяких українських державних мужів.