Байдужість – головний агітатор в Ужгороді

Осінь вступила в свої права, вітер кружляє в дикому танці "сарабандою" різнобарвне листя, оголюючи знічені дерева.

Але місто не помічає ні фарб осені, ні листя, що килимом впало до його ніг. Не бачить місто, що разом з листям йому і його жителям під ноги падають газети, плакати, листівки. «А, вибори», – подумає випадковий перехожий, і піде далі.

Байдужість покрила пеленою наші душі. Байдужі ті, хто друкує газети, байдужі розповсюджувачі. Їм заплатили, щоб вкинути агітацію в поштові скриньки, але їх байдужі не помічають. А вже читачі – і поготів байдужі! Необхідність у розпалюванні відпала, разом з пічним опаленням, а коли в квартирі газ, на що потрібна обивателю друкована продукція будь-якого змісту? Байдуже прочитає заголовок, пне ногою і піде далі.

Ані політики, ані агітатори, ані обивателі не дбають про престиж, чистоту й усвідомлення своїх дій. Назва ж покинутих напризволяще газет може здивувати туриста, іноземця, про якого так мріє наш градоначальник, та й ми з ним. «Українці топчуть свою Батьківщину?», – здивується іноземець, підбере газету, і довго буде шукати неіснуючу сміттярку, щоб викинути агітаційний непотріб, який не впливає на уми і серця потенційних виборців