11 серпня в приміщенні Генконсульства Угорщини в Ужгороді урочисто відкрили персональну виставку живопису художника, кандидата мистецтвознавства, завідувача кафедри образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв Аттіли Коприви.
Це вже третя виставка митця за останній місяць – перша була представлена в Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая в Ужгороді, після – в Угорському домі ім. М. Мункачі в Мукачеві. Привід – 1 липня художник відзначив 50-річчя. Й, до речі, експозиції всюди різні.
Відкрив вернісаж Генконсул Йожеф Бочкаї, який нещодавно обійняв цю посаду вдруге. «Я дуже радий, що після зняття жорстких обмежень, спричинених пандемією, ми можемо продовжити традицію проведення виставок в стінах нашої дипломатичної установи, аби надати можливість закарпатським художникам і художницям представити свою твори», – сказав дипломат. Він також привітав митця й відзначив, що виставка демонструє його різнобічний талант. Й. Бочкаї також зауважив: «Мені приємно, що відкриття виставки співпало із 30 – річчям відкриття консульського відділу в Ужгороді. Якщо точніше, то це сталося 10 серпня 1991 року за два тижні до проголошення Незалежності України, а вже 2 червня 1993 року дипустанова стала Генконссульством», – резюмував. Вітали художника й представники обласної влади, колеги, журналісти.
Зокрема, директор Закарпатського краєзнавчого музею ім. Й. Бокшая Франциск Ерфан відзначив багатогранність художника, який майстерно поєднує в собі й живописця, й скульптура, й майстра декоративно –прикладного мистецтва. До цього симбіозу ще додайте мистецтвознавство та педагогіку. Натомість голова ЗО НСХУ Борис Кузьма не приховував: «У мене враження, що в Аттіли у п’ятдесят стався якийсь творчий вибух. В його полотнах є смак. Споглядаючи ти опиняєшся в таких рідних місцях – на закарпатських виноградниках чи в горах, селі. Цим мистецтвом хочеться смакувати».
Наостанок мав слово винуватець заходу Аттіла Коприва, який сказав, що мистецтво теж є засобом дипломатії, тому підібрав 11 робіт, які об’єднує єдина концепція – культура й побут етнічних угорців Закарпаття. «На полотнах не те, що бачу, а те, що хочу бачити. Це слова Шардена. Направду, бо митець завжди сприймає реальність своїми очима, пропускає все через призму власних емоцій, й потім самому цікаво бачити, що з того вийшло», – аргументує.
Після офіціозу ми вирішили поцікавитися в художника, чи насправді у 50 років стався творчий вибух. «Буду відвертим, цей вибух переслідує мене все життя. Певною мірою його можна було спостерігати на виставці в музеї Бокшая, де я представив ретроспективу від початків – від імпресіоністично –реалістичних полотен, з тих пленерних звичайних композицій, з яких починав, й до декоративних, а пізніше – до абстрагування, чим займаюся зараз, – пояснює. – Одні засоби не заперечують інші. Це щось на зразок того, як у дипломатії будуються мости, так і я пробую їх будувати в стилістичних засобах. Нині я в пошуку, який, можливо, виллється в щось несподіване для мене й глядачів. Знаю тільки одне, що все, щоб ти не робив, роби щиро».
Оксана Штефаньо
Фото автора
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.