Антологія свята або післясмак дня народження

Галасливо, насичено, по-багатому! Ужгород знову відсвяткував черговий свій день народження! І неважливо, насправді, що конкретна дата плавно «перетікає» з місяця в місяць – день міста неможливо «втулити» в один день. Навіть такого маленького, як наш …

Готуватися почали грунтовно, заздалегідь: засідання комісії, анонсування врахування думки громадян, розміщення афіші подій… Словом, все говорило про те, місцева влада всерйоз стурбована можливістю представити потенціал міста і влаштувати людям свято.

Перші камені з рук незадоволених полетіли в п’ятницю: площі перегороджені, дороги забиті – на роботу дістатися неможливо! З чого стало зрозуміло, що анонсування і «афішування» якимось чином оминуло частину активних у висловлюванні невдоволення громадян.

Фотозона, яка декларує «лав» Ужгороду, чітко поділила фейсбучне співтовариство на два протилежні табори: захоплених і обурених, які пригадали суму, виділену на благоустрій цього місця, і не забули відобразити будівельну колотнечу останніх днів.

Істотні зміни внесла в програму 3-денного святкового марафону погода (видно, довіряти довгостроковим прогнозам, як і раніше, не варто): найбільш оперативні відмінили або перенесли свої події. А ось етнопроходка неабияк промокла, чим викликала обурення глядачів і, підозрюємо, нежить учасників.

Але, справедливості заради, зауважимо: новинні стрічки рясніли яскравими фотозвітами про події, яких було в ці дні чимало, і, як обіцяли, на різний смак (в прямому і переносному значенні). А значить, свято вдалося! І давайте, відкинувши зневіру, скепсис і особисті симпатії, визнаємо: такої насиченості і яскравості подарунка наше місто не отримував давно!

Чого вартий дивовижний Рокаш з приголомшливим симфонічним оркестром (наявністю якого, до слова, не може похвалитися кожен регіон). А Закарпатський наш хор, який стоїчно і самовіддано представляв глядачеві нові програми щодня?! Та й скільки їх було: унікальних колективів, що дарують нам свято! Давайте скажемо спасибі і організаторам, що зуміли організувати справжній святковий марафон, в якому кожен міг знайти для себе дещицю насолоди! Ну, а якщо не виходить, то спробуємо організувати щось краще – самі. Слабо?

Та, власне, незадоволених виявилося критично мало (як мінімум, судячи з фейсбучної стрічки): зауваження і жовч розчинилися в зізнаннях в коханні рідному місту. Місту, яке роблять таким, коханим, самі люди.

На жаль, сьогодні їх прізвища обчислюються кількома десятками. Але яка сила: вони перетворюють мілководну річку на судноплавний канал і дають шанс жінкам будь-якого віку відчути себе найбажанішими; підкорюють танцювальний олімп міжнародного рівня і вражають музичних естетів найвищого класу своєю майстерністю; винаходять кулінарні шедеври – на заздрість визнаним майстрам і вдихають життя в стіни середньовічного замку; облаштовують надійний тил армії і розфарбовують яскравими відтінками світ дітей! І це – їх свято! І завдяки їм, маленьке місто, незалежно від політичної кон’юнктури і економічних вихорів залишається затишним, домашнім і найулюбленішим!

Фото – Сергія Денисенка та прес-служби Ужгородської міської ради