Чоловік заготовляє на Закарпатті дари лісу для сімей загиблих бійців, а також передає їх в АТО.
Грибоманія» з дощами знову захопила закарпатців. Селфі з білими грибами, з кошиками і з викладеним «уловом» на столі – у стрічці серед друзів ФБ ростуть, даруйте за тавтологію, як гриби. А крім того, люди ще ж діляться рецептами маринадів, мачанок, підливок… Цікаво було виловити серед усього повідомлення одного із знаменитих грибників, що практикує на Закарпатті та Франківщині, Андрія Боєчка (це той самий чоловік, чиє фото із центнером біляків, які він знайшов за день в Смерековій на Березнянщині, зробило фурор в мережі у серпні). Так от, поки усі селфяться з білими грибами, пан Боєчко розповідає, що він свої лісові трофеї відправляє на фронт, сім’ям поранених та загиблих бійців. І не тільки гриби – а й карпатські трави та коріння, настоянки, ягоди, мед… Про особливості такої от української національної грибної охоти – із гаслом «Усі трофеї на фронт!» – Андрій Боєчко розповів в бліці Uzhgorod.in.
– Таку практику ми з друзями завели ще в 2014 році, знайшли, так би мовити, застосування своєму умінню шукати лісові дари: почали пакувати коробки з такими-от подарунками для наших хлопців на фронті, – розповідає пан Андрій.
Цього року, каже він, працювали з друзями на Івано-Франківщині (Верховина) та Березянщині, раніше ще заготовляли на Рахівщині.
– Збирали гриби, ягоди, трави і коріння, робили варення, настоянки та чаї. Зараз пакуємо усе це і надсилаємо посилки тим, кому це необхідно – дітям з дитячих будинків, стареньким з будинків пристарілих, хворим, родинам загиблих Народних Героїв України, пораненим хлопцям в госпіталі та воїнам в АТО.
Нагадую пану Андрію про популярне серпневе фото після грибного полювання в Смерековій – з 115 кг грибів за день. Після публікації цього посту в Смерекову налетів справжній смерч грибників. Хто знайшов, хто ні – але у місцевих розкупили весь насушений запас, а також добре «покільтувалися» в місцевих магазинах, за такий наплив туристів смерековці пану Андрію вельми дякували. Питаюся, чи то був найбільший рекорд.
– Далеко ні, бувало приносив з походу за грибами набагато більше, – сміється грибник.
Цікавлюся, як заготовляють гриби – адже їх треба одразу почистити, замаринувати чи засушити, інакше попсуються.
– Коли збираю на Закарпатті, на Березнянщині, виїжджаю на день за грибами, а потім заготовляю усе, що зібрав у родичів в Ужгороді. Якщо у Верховині, на Франківщині, то робимо це на базі другового готелю, – розповідає Боєчко.
Запитую волонтера, чи розповідають місцевим, нащо збирають у їхніх лісах гриби (адже часто у гірських селах гриби – означає спосіб заробітку, тому аборигени неохоче діляться грибними місцями із заїжджими), і як в такому випадку реагують люди – може, віддають свої, або підказують місця.
– Рідко, дуже рідко, – каже Андрій Боєчко. – Особливо на Закарпатті: тут люди досить байдужі до волонтерства, прямо кажуть, що це не їхня війна. На Франківщині трохи інакша ситуація, але в цьому році теж люди мало допомагають. Часто бджолярі дають свій мед, коли чують про наші заготівки. От коли ми починали ці волонтерські заготівлі, в 2014-му, місцеві нам допомагали набагато більше. Це й не дивно, бо вся Франківщина була на Майдані. Але от нещодавно один чоловік в Ужгороді обіцяв допомогти із трансфером – тепер-от чекаємо, коли на «п’яному базарі» з’являться гриби в продажу (саме сюди їх привозять жителі Березнянщини), й поїдемо з ним на полювання. Але він скоріше вийняток, бо казав, що має родичів-військових, тому розуміє, що це таке.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.