Риторика, що останнім часом лунає в дискусіях щодо ромського населення, вже починає тривожити й навіть лякати. ЗМІ ж, у свою чергу, граючи на настроях аудиторії, роздмухують антиромську істерію. Лише за останній час легко пригадати кілька скандальних історій, пов’язаних з ромами, які щоразу викликали в інтернет-просторі бурхливе обговорення та заклики до помсти ромам.
Мовою агресії
Зокрема, влітку галасу наробив рейд ужгородської влади в ромський табір в мікрорайоні Радванка. Тоді керівництво заявило, що роми незаконно забудували протипаводкову дамбу та проїжджу частину вулиці, тому їх силоміць виселятимуть, а будівлі позносять. Такі жорсткі наміри були з радістю схвалені суспільством. Питання — де ж жити ромам — нікого не цікавило.
Трохи раніше трапився інцидент в аквапарку обласного центру, коли групу ромів, причому цілком пристойних та небідних людей, охорона відмовилася пускати до басейнів виключно через їхню національність. Дикий з точки зору сучасних норм етики й поведінки випадок знову викликав радше позитивні відгуки в інтернет-просторі. Коментатори відверто заявляли, що охоронці вчинили правильно, бо білі люди не захочуть плавати в басейнах разом з ромами. Питання — чому роми не можуть відпочивати як всі інші — нікого не цікавило.
Нещодавно градус антиромської напруги на Закарпатті зашкалив. В Ужгороді чотирьох ромів затримали по підозрі в груповому зґвалтуванні. Хоча цю справу лише доведеться доводити в суді, в очах же громадськості підозрювані вже очевидно винні, лунають погрози провести самосуд, якщо правоохоронні органи не посадять їх у в’язницю. Питання — справедливе правосуддя — нікого не цікавило.
Більше того, навіть міліція в офіційних повідомленнях називає затриманих ґвалтівниками й злочинцями, наплювавши на поняття «презумпція невинуватості». При цьому міліцейські журналісти щоразу підкреслювали національність підозрюваних, хоча всього кілька років тому вказувати національність злочинця в міліцейських повідомленнях забороняли, щоб не провокувати міжнаціональну ворожнечу.
Не так давно журналістка з Мукачева написала в своєму акаунті в «Фейсбуку» про дітей ромської національності, які залякували відвідувачів кафе, що заплюють їх, якщо ті не дадуть гроші. Хуліганський вчинок знову викликав бурхливу дискусію. Лунали пропозиції розганяти ромські табори, сажати всіх до в’язниці, забороняти ромам народжувати, стерилізувати їх… Питання — чому ромські діти завжди голодні — нікого не цікавило.
Це лише кілька випадків, які останнім часом стають все характернішими для Закарпаття. Ми нагадуємо про ці історії, щоб проілюструвати: ромофобія стає все більш характерною для нашої області, а всі розповіді про «мирне співіснування 70 націй в регіоні», які так люблять розповідати місцеві політики, правдиві хіба що частково. Бо все ж знайшлася на Закарпатті нація, яку всі схильні звинувачувати в своїх бідах. Нині це роми. І ситуація вибухонебезпечна, а вила й факели витягнути справа не довга.
Бездействие власти
Хуже всего в этой ситуации то , что виновата в ромофобии в первую очередь та же власть, которая до сегодняшнего времени вела слепую антидискриминационную политику о «мирном многонациональном крае» . 23 года попытки со стороны власти интегрировать цыганское общество были чисто формальными. О существовании ромов вспоминали разве что накануне выборов , чтобы за копейки получить голоса от малообразованных граждан. В остальное время они существовали сами по себе , практически полностью изолированные от общества , без общения с белыми соседями и надлежащей охраны здоровья и образования .
А раз власть и правоохранители предпочли притворяться , что даже не знают о существовании ромов , они жили, согласно собственным представлениям о существовании в городах. Теперь бьют тревогу: ромов рождается слишком много , они незаконно расширяют свои территории , оставаясь при этом асоциальными и невежественными .
Следует признать прямо – такая ситуация сложилась из-за равнодушия к проблемам цыган. Безусловно , исторически цыгане всегда существенно отличались от коренных народов тех стран , в которых они проживали. Не только цветом кожи , но и традициями , бытом , поведением , стилем жизни. Но ни кто не желает понять причины изолированности рома – все только хотят кардинально раз и навсегда избавиться от них в своем городе.
Немного истории
Относительно успешно , но жестко , ромский вопрос решали в Советском Союзе. Еще в 1956 году указом Президиума Верховного Совета СССР был введен запрет на кочевой образ жизни , который больше всего ударил именно по вековым устоям цыган. Народ заставили вести оседлый образ жизни и многими из них это было воспринято крайне негативно . Исследователи называют этот указ началом насильственной асимилизации ромов Советского Союза.
Хотя власть и прекратила преследовать цыган по национальному признаку , как это часто было до Второй мировой войны , пошла массовая пропаганда того , что социалистическая революция спасла весь народ ромов от массового попрошайничества , а их культура была слабой и неразвитой , пока не появился СССР . Впрочем , опасения , что запрещая кочевой образ жизни , советское руководство хочет растворить цыганский народ среди других национальностей страны , не оправдались. Власть щедро финансировала развитие цыганской культуры и образования. Скажем , один из самых известных в мире цыганских театров «Ромэн» появился именно во время существования СССР и пика славы достиг тоже в этот период.
На местах реализация указа о запрете кочевого образа жизни зависела исключительно от воли местных властей . Одни руководители предоставляли цыганам жилье и убеждали или заставляли их находить постоянную работу и отходить от кустарных ремесел и гадания. Другие – просто прогоняли лагеря со своих территорий и дискриминировали людей.
В результате этой реформы на оседлый образ жизни перешли около 90 % всех цыган СССР. Хотя к такой политике , а особенно методам ее воплощения в жизнь , относятся неоднозначно , ее результатом стал высокий образовательный и культурный уровень ромов , улучшилась медицинская помощь , а цыгане , работая на предприятиях вместе с другими , становились полноценными членами общества . Старшие читатели , думаем , подтвердят из собственного опыта, что во времена СССР никакой «цыганской проблемы» не существовало , а отношение к цыганам было значительно спокойнее , чем сейчас. Безусловно , успешно действовал и советский агитпроп . Чрезвычайно популярные советские ленты «Цыганка Аза » , «Цыган» , «Возвращение Будулая» и другие серьезно улучшали имидж цыган и заставляли пересмотреть свое отношение к народности .
Головна проблема – ізоляція
Нині авторитарні методи СРСР, які не враховували бажання самих об’єктів реформи, не підходять. До того ж після розвалу Союзу стало зрозуміло, що насильницька асиміляція діє, лише поки її контролюють. З падінням СРСР ромське населення в усіх колишніх республіках через різке збідніння та байдужість влади почало різко маргіналізуватися. Процес набрав таких обертів, що нині, через два десятки років, інтеграцію ромів в суспільство треба починати з нуля.
Ромське питання є непростим не лише в Україні. Фактично схожі проблеми є у всіх країнах колишнього соцтабору, незважаючи на те, увійшли вони в ЄС чи ні. Основні проблеми ромів приблизно однакові в усіх країнах: це соціальна ізоляція від місцевого населення, низький освітній рівень, погані умови життя, тотальна бідність, жахливі житлові умови, погане здоров’я, а також відсутність представників в органах влади, побутовий расизм, відсутність захисту з боку правоохоронних органів.
Крім того, ромів регулярно перевіряють правоохоронні органи, затримують в дільницях, часто й депортують зі своїх регіонів. Ситуацію погіршує те, що роми сильно виділяються зовнішнім виглядом від основного населення країни. Правоохоронці прямо говорять, що вичислюють ромів по зовнішньому вигляду та одягу.
Судячи зі звіту, який ще в 2006 році готував Північно-Західний центр соціального та юридичного захисту ромів (Меморіал, Санкт-Петербург). Автори, зокрема, відзначали, що в Росії регулярно порушуються кілька статей ІІ розділу Рамкової конвенції про захист нацменшин. «Всі групи ромів, які живуть в Росії, страждають від безробіття, низького рівня життя, малої освіченості та ускладненого доступу до основних особистих документів, соціальних благ, безпеки», – наголошують автори. Дуже часто ромам доводиться жити без доступу до питної води та в неадекватному житлі.
В школах практикується сегрегація, коли для навчання ромських дітей виділяють окремі класи або приміщення. Дітей в багатьох школах відносять до «8-ї категорії», тобто до розумово відсталих, які не здатні отримувати повноцінне навчання. В результаті з’являється ще одне покоління малоосвічених ромів, які в майбутньому так само нічим не допоможуть своїм дітям.
Така ж політика проводиться і в медичних закладах, інших публічних місцях. Були й випадки, коли влада зносила поселення ромів через відсутність дозволів на будівництво. Погодьтеся, ситуація дуже схожа на закарпатську. Єдине, до чого ми ще не дійшли, на відміну від Росії, – до вбивств ромів на етнічному ґрунті. Жертвою російських скінхедів колись, в 2003-му році, стала й закарпатська ромка Анна Фаркош. Її зарізали просто на очах сестри Луїзи. Остання, до речі, вбивць упізнала, але міліція їх все одно відпустила, і справа залишилася нерозкритою.
Досвід Європи
Щоб не докотитися до вбивств через ксенофобію, треба всім усвідомити, що інтеграція ромів потрібна! Міжнародні європейські структури розробили достатньо програм, рекомендацій, вказівок з питань інтеграції ромського населення в суспільство, і різні країни вже мають власний досвід з гуманного вирішення проблеми.
У 2003 році ОБСЄ прийняла «План дій по покращенню положення рома та сінті (західноєвропейські роми. – Авт.) в регіоні ОБСЄ». Цей документ на 23 сторінках докладно розповідає, як полегшити процес інтеграції ромської народності, дотримуючись принципів рівноправ’я та демократичності. Автори особливо наголошують, що всі процеси з інтеграції необхідно робити спільно з лідерами ромських громад, щоб вони розуміли принципи роботи. Крім того, потрібно ростити фахівців-ромів з усіх важливих для народності питань.
План зачіпає питання освіти, культури, соціального становища, робочих місць, майнових питань, охорону здоров’я тощо. Весь документ складається зі 139 пунктів. Він носить узагальнений рекомендаційний характер. Але автори наголошують, що інструменти втілення повинні визначати країни-учасниці Плану виходячи зі своїх історичних, культурних та географічних особливостей.
Україна: перший крок зроблено
Повертаючись до Закарпаття, відзначимо, що цієї осені стався великий прорив у справі інтеграції ромів. Президент України Віктор Янукович підписав указ про створення Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, а Верховна рада затвердила план заходів щодо реалізації Стратегії. Він передбачає роботу відразу в кількох найважливіших напрямках: соціальний захист та зайнятість, освіта, охорона здоров’я, поліпшення житлово-побутових умов, задоволення культурних та інформаційних потреб. Всього в плані 56 пунктів. Реалізацію плану заходів спущено на обласні держадміністраці, які в свою чергу мають затвердити ці плани для місцевих рад. І ми знов приходимо до початку, тобто якщо навіть в нашій країні буде існувати 10 національних стратегій але на місцях, там де живуть роми влада не буде приймати ніякої участі щодо інтеграції ромів то у нас під боком залишиться велика кількість маргіналізованого населення, які також є громадянами України.
Наш досвід
Хтось може зауважити, що написати гарний теоретичний план – це одне, а от втілити його в життя – зовсім інше. Однак є вже й позитивні практичні дії.
Наприклад, наш Благодійний фонд «Розвиток» вже другий рік спільно з Мукачівською міською радою та за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» проводить проекти з соціально-правової інтеграції ромів, які направлені на захист фундаментальних прав ромів.
На початку реалізації проектів найбільш гостро стояла проблема з оформленням та поновленням документів, що засвідчують особу, такими як паспорти та свідоцтва про народження. Через півроку після початку реалізації проекту на передній план вийшла проблема дискримінації ромів в отриманні вищевказаних документів. Юристами нашого фонду були виявлені значні системні недоліки у роботі органів самоврядування, РАЦСу, Міграційної служби та Реєстраційної служби. Також були виявлені відкриті протиріччя у нормативно-правовій базі, включаючи Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств. Нами було підготовлено зміни до законодавства, які полегшать ромам отримання свідоцтва про народження та паспорти.
Мало хто замислюється над тим, що відсутність паспорта перешкоджає будь-якій людині в реалізації майже всіх ії соціально-економічних прав (право на медичне обслуговування, на працю, на соціальну допомогу та пенсію). Відсутність у дитини свідоцтва про народження позбовляє її права на освіту і діти стають «законсервованими» у цій системі, що унеможливлює їх подальшу соціальну інтеграцію, та не дає можливості отримати вищу освіту та знайти роботу. А між іншим саме освіта є найголовнішою ланкою в інтеграції ромів.
Для агресивно налаштованих, хочемо зауважити, що статус ромського населення, як національної меншини, нічим не відрізняється від статусу представників інших національних меншин, що проживають на території України і зокрема на Закарпатті. Жоден законодавчий або нормативний акт не містить обмежень для ромів на вільну реалізацію фундаментальних прав людини: на життя, фізичне і психічне здоров’я, вільне пересування, сімейне та приватне життя, освіту, працю та соціальний захист, а також – на право обирати і бути обраними. Роми володіють такими ж правами і свободами, якими володіють всі національні меншини, це гарантується внутрішнім законодавством України.
Але не дивлячись на все це – на декларований розвиток процесу демократизації в Україні, в країні досі відбуваються масові порушення прав ромів, нехтування правами людини, приниження людської честі та гідності.
Якщо Україна претендує на звання демократичної європейської країни, жодні репресивні геноцидні (як у фашистській Німеччині) чи авторитарні (як в СРСР) методи неприпустимі.
Тому шлях залишається лише один: всім та всіма силами допомогти ромам вийти з вікової ізоляції, навчити їх жити за законами та правилами нашої спільної держави і нарешті допомогти їм інтегруватися в українське суспільство, як це давно зробили десятки інших національностей, що проживають в Україні.
Звісно, інтеграція – процес довготривалий та складний. Але якщо кожен день йти маленькими та непомітними для оточуючих кроками, то за декілька років можна пройти величезний шлях до інтеграції та мирного співіснування.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.