Диво-Львів на противагу занедбаній державі

Перебуваючи у незабутній ейфорії від відвідин Одеського оперного театру, чотири затяті закарпатки вирішили продовжити своє так зване «окультурення» у Львівському оперному театрі. Здійснити омріяну подорож до міста левів нам вдалося на вихідних. Поїздку запланували заздалегідь, підключивши до такої благородної справи надійних галичанських друзів, які залюбки запропонували русинкам послуги гідів, а також відвідати казкову оперу.

Виїжджати з Ужгорода довелось рано вранці, аби вчасно здолати найважчий відрізок дороги – перевал. Трохи більше трьох годин їзди до  львівського торгового центру «Ашан» виявилися напрочуд швидкими через відсутність, в основному, вантажівок. Хто часто мандрує трасою Київ-Чоп, добре знає, як докучливо плетуться фури на крутих гірських поворотах, створюючи на вузькому серпантинному шляху довжелезні хвости з автівок. Правда, знаходилися два десятки асів-торпед, яким конче потрібно «перелетіти» гірський перевал. Не зважаючи на суцільну смугу та  на раптові повороти, «водії-камікадзе», як ми їх прозвали, стрімко виїжджали на зустрічну, і якщо з-за повороту несподівано з’являлася автівка – зухвало вклинювалися у наш ряд, створюючи на рівному місці небезпечні аварійні ситуації. До речі, за всі три сотні кілометрів ми не уздріли жодної патрульної машини. Лише на під’їзді до Львова, на самому видному місці, стояли два файно «викормлені на дорогах» (пузаті) даішники з вимірювальним «кукером» і зупиняли наглих шумахерів…

Осіння погода в Карпатах була хоч і похмурою, але без дощу. Закарпатський відрізок дороги ми проїхали без пригод. Керуючи автівкою, я навіть встигала одним оком полюбуватися пізнім сіро-коричневим пейзажем Карпатських гір. Дерева вже були без листя, і навіювали тугу за прекрасним осіннім різнобарв’ям. Перебрались на львівський бік, і нас спіткало розчарування: стрімкі вершини гір над трасою були зовсім лисі. Суцільна вирубка дерев, від якої, після сильних злив, слід чекати зсув ґрунту прямо на проїжджу частину дороги, нашим чиновникам «по барабану». Що вже казати про туристів з інших країн, незліченну кількість фанів гірськолижних спусків, та й просто проїжджаючих? Всі вони приречені споглядати на це жалюгідне видовище. Масштабну вирубку цінного лісового масиву та його вивезення з українських земель дозволяли собі хіба що загарбники-фашисти у воєнні роки. Теперішні ж державні діячі ще з шкільних парт, як в тій пісні про Бетмена, «по приколу навчалися», «по приколу живуть». А тепер, чітко усвідомлюючи свою «покращену» безкарність, виключно на «баксовому» приколі цинічно закривають очі на знищення природного потенціалу. Їх «не шкребе за вухами», що буде далі, бо спрацьовує безбашений підхід – після них хоч потоп!

Благополучно дібравшись до знаменитого «Ашану» і залишивши на стоянці своє авто, ми з полегшенням перебралися у машину нашого привітного львівського друзяки. За вікном один за одним промайнули сучасні та історичні квартали, транспортні артерії через пагорби – і ми у серці колись галицької столиці. Дорогою нам розповіли найсвіжіші місцеві новини. Звісно, ми не втрималися і поцікавилися, як сприйняли львів’яни нещодавнє – «як сніг на голову» – призначення нового губернатора? Наш співрозмовник відповів лаконічно, але з перчинкою: «Львівське сало в шоколаді!»

Вишуканість центру міста захоплює. Архітектура старовинних будинків постійно оновлюється, все витримується в середньовічному та ренесансному стилі. Побувавши у Кракові, я одразу помітила спадкову схожість цих двох європейських міст. Гармонійно розташовані відомі культові споруди: Вірменська та Успенська церкви, Латинська катедра, Домініканський костел, Бернардинський монастир, які оточені нескінченною кількістю кав’ярень та ресторацій з терасами, торгових галерей, пасажів, бутиків і крамниць. І все це на фоні чистоти, охайності та привітної атмосфери з боку мешканців міста.

В одній із таких кав’ярень нас пригостили традиційним сніданком – творожною запіканкою, ну і звичайно – філіжанкою львівської смачної кави. По дорозі до театру нам довелось проштовхуватися через ринкову площу, вщент заповнену гостями міста та торговими палатками, «нашпигованими» різноманітним раритетним крамом. Прикупивши додому кілька сувенірних цяцьок, ми нарешті потрапили у стіни Львівського національного академічного театру опери та балету. Тут ми відчули особливу атмосферу національної гордості. Адже відомий архітектор Зигмунт Горголевський – автор цієї монументальної споруди – постарався на славу! Зайшовши до зали, наші очі розбігалися від удекорованих розписів, скульптур, розкішною ліпниною, позолотою та різьбою.

До початку опери майже всі місця були зайняті. Ми схвально оцінили, як  місцева інтелігенція прививає своїм чадам музичне мистецтво як культурне надбання. Коли піднялася кількатонна завіса і почалася перша дія оперної казки «Чарівне кресало» рідною мовою, ми затамували подих, ловлячи кожне слово і рух акторів. Їх гра у поєднанні танців, пісень і віршів відбувалася динамічно і цікаво. З-поміж акторів виділялася симпатична відьмочка, яка причарувала глядачів своєю хитрістю, корисливістю і підлабузництвом. Звернувшись до залу, вона настійливо вивідувала у діток все, що їй потрібно було за змістом казки, пообіцявши найголовніше – продовжити осінні канікули. До речі, наші львівські друзі були дуже здивовані «прикольною» відміною шкільних канікул ужгородськими чиновниками. Тепла погода у той період була такою ж у Львові. Але в їх мерії працюють адекватні люди, яким біс не ввігнав у голову цинічно відібрати у дітей після виснажливих занять такі довгоочікувані заслужені канікули! Львівські школярі відпочили фізично і морально, набралися нових сил, і не пішли на заняття кволі, із знесиленим імунітетом.

Також залишилося у пам’яті, як дітей ще з казочок привчають до податкових навантажень. Якось король відправляв генерала на нові війни. І коли останній з сумом повідомляв, що скарбниця пуста, його королівська величність наказувала збільшувати і так непомірні податки для бідняків, висмоктуючи останнє, і йти завойовувати нові землі. Чомусь цей відрізок оперної дії мені нагадав сьогоденні реалії…

…Поверталися додому як у страшному сні! Потужний шквальний вітер із сильним дощем, густа темрява, а подекуди туман, величезний водяний потік, який повністю закрив і так непомітні розмітки на дорожньому полотні, змусили нас їхати 40 км в годину. Ще й з нашим щастям, жодна автівка не наважувалася нас обігнати, бо попереду не знаєш у що в’їдеш, до якої ями потрапиш, на якому повороті з’їдеш…

Але незабутні «приколи» нам влаштували далекобійники на перевалі. На обгонах з фур миттєво виливалася тонна води прямісінько на лобове скло. Було таке враження, що нас накривало справжнє цунамі. Кілька секунд потужної водяної хвилі повністю дезорієнтували на невидимій дорозі. У результаті таких обгонів ми кілька разів опинялися на зустрічній смузі, і лише дякувати Богу (!), не стикалися лоб в лоб з іншими автівками. Додому доїхали за п’ять з половиною кошмарних годин.

Але наступного дня ми вже з приколами ділилися з друзями і близькими своїми враженнями від мандрівки. Нахвалили славетний Львів, галичан і місцеву владу, які змогли довести місто до європейського вигляду та лоску, і тепер мають неабиякий економічний зиск від нескінченного потоку туристів. В Ужгороді покращення туризму поки на словах…