Вечірнє місто живе цілком іншим життям, ніж денне. В Ужгороді вечір, а надто пізній вечір – час, коли і так властива місту неспішність перетворюється на тишу й затишок. А ще, як з’ясувалося – на темряву.
Ми проїхалися вечірнім містом для того, аби виявити його «найромантичніші» місця – до прикладу, такі, де ваш поцілунок справді ніхто не побачить. Але от чи не завадить йому… Це вже питання.
Отже, старт – на вулиці Грушевського. Тут ніби порядок. І хоча пішохідні переходи не можна назвати освітленими ідеально, але ліхтарі є і навіть працюють – яскраво світять.
Повертаємо на Заньковецької. Там ситуація гірша. Певний відтинок вулиці освітлюють лише доволі тьмяні «лампи», які розміщені на значній відстані. Утім, дорога більш-менш освітлена, хоч із тротуарами – складніше, але допомагає світло з вікон будинків.
Поворот направо – на Легоцького. Вулиця, попри ніби нещодавній ямковий ремонт – не подарунок для водія: яма на ямі. І коли щойно минувши ТЦ «Токіо», ти ще не поринаєш у темряву, т о метрів за двісті вуличного освітлення вже немає – як на дорозі, так і на тротуарах. Так і дістаєшся доволі відомого серед ужгородський водіїв перехрестя Легоцького-Капушанської, де (сюрприз!), ще й світлофор не працює.
Далі – ще цікавіше: відтинок дороги аж до під’їзду до так званого «нового» мосту освітлюють лише … заправки. Найгірше ж, що це справді небезпечно: через відсутність тротуарів пішоходи змушені йти узбіччям, знову ж таки, у темряві.
Зате на мості (який біля «Нової лінії») – світло як удень. Мабуть, аби компенсувати побачене потім… Адже Загорська – суцільне царство темряви. А що вулиця славиться у автолюбителів своєю «ямкуватістю», то прямувати нею увечері – задоволення з сумнівних. Щонайменше до половини вулиці – ніч ніччю, обидва суди потопають у мороку. Далі нам трапляться кілька працюючих ліхтарів. Як от на повороті із Закарпатської, але коли прямувати далі – до райадміністрації, потрапиш в повну «романтику». Але от чи розділяють її пішоходи, які змушені йти «навпомацки» чи підсвічувати собі телефонами… Район виглядає отак.
А отак – Слов’янська набережна.
На відміну від Студентської та тим паче Київської, яким з ліхтарями пощастило, там теж – суцільні «місця для поцілунків». Біля будівлі банку розвертаємося – хочемо відвідати центр. Наразі ж – вид із набережної.
…І, варто відзначити, центральні вулиці, і такі «магістралі», як проспект та більшість набережних – яскраво освітлені. Це не стосується вулички Боженка. Зате будівля ОДА – світиться просто розкішно, ще й різнокольорово…
Довженка – прийнятне освітлення, Ракоці – так само, на Корятовича ліхтарям допомагають вітрини та вивіски. Але спершу насолоджуємося видом на Жупанатську,якй прикрашають справжні ужгородські ліхтарі…
Їдемо догори. На Капітульній ліхтарі працюють не усі, але, в принципі, достатньо для комфортного пересування. «Верхівку» вулиці освітлює прожектор, розміщений над входом у замок.
Повернувши не доїжджаючи замку, униз, прямуємо на Ольбрахта. Як і пасує цій симпатичній вуличці, тут – справжня романтика. До речі, цим саме користується юна парочка неподалік входу у Ботанічний сад. Не заважаючи, минаємо і тримаємо напрямок до Підзамкового парку. Звертаємо наліво. Тут панує ніч…Але допомагають вивіски. І заправки.
Тішить Підградська: тут усе красиво, освітлено. А от район, що примикає до так званого «перечинського» автовокзалу – не лише непроїзний (яма на ямі), але місцями непрохідний (хіба з власним ліхтарем)… Ми ж їдемо на Другетів. Одна з ключових вулиць міста – освітлена. Чим контрастує з Шумною, яку освітлює лише одна-однісінька вивіска…
А в тому її районі, де триває будівництво заправки, світло – хіба від вікон будинків.
Констатувавши, що з Православною набережною у нас все гаразд, їдемо через міст на Анкудінова. Не ідеальне (на тротуарах – доволі темно), але вуличне освітлення там існує. Одеська та прилеглі вулиці, припускаємо, заздрять. Адже там – темінь абсолютна, хіба якась лампочка на під’їзді не дасть перехожому звалитися в яму чи перечепитися. Проілюструвати цей район, власне, можна так.
Але ми покажемо і таке фото.
В глибини, зізнаймося, не заїздили, хоч і могли фарами свого авто стати єдиним джерелом світла у районі; відверто кажучи, просто пошкодували машину… Натомість попри вокзал (світиться, як ясне сонце), виїхали знову на яскравий проспект. Минайська, як завжди, викликала питання про освітлення тротуару (як їхати від проспекту, то з правого боку) та думку, що пішохідний перехід біля «Каштану» варто б додатково підсвітити. Сподіваємося, що це колись все ж станеться, а наразі констатуймо: навіть з невеличкої екскурсії містом (переважно важливими вулицями, без заїзду у аж таку глибинку) чітко видно, що проблеми з вуличним освітленням в місті – великі. Темрява – це, звісно, романтично, але нині вона є другом не так молоді, як «партнером» травматологів (усім жінкам відомі проблеми, які виникають, якщо оступитися в підборах на темному тротуарі), таксистів (боячись ходити містом в суцільній темряві, люди воліють проїхати на авто) та – безладу і, не виключаймо, криміналітету. Адже розбійні напади, крадіжки та хуліганство люблять таки темряву і бояться яскраво освітлених вулиць. На чиєму боці у такі ситуації міська влада, яка ніяк не спроможеться зарадити «ночі» на вулицях – питання риторичне. Проблема, звісно, не нова. Ба навіть розуміємо, що потребує для вирішення і зусиль і коштів. Але в умовах сезону, коли темна пора триваліша за світлу, актуальність теми вуличного освітлення переоцінити таки важко… Утім, маємо і плюс: таки можемо насолоджуватися романтикою вечірнього Ужгорода… Адже місто у нас – таки гарне, у будь-якому світлі.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.