Ім’я Михайла Дороговича – відоме у не надто вузьких колах закарпатських художників, буквально підірвало інтеренет-простір, коли стало відомо про його вояж на далеку, романтично загадкову Камчатку. Фотографії, привезені і опубліковані майстром додали: гористозадимленим, гейзеровим місцям – жаданості, фотографу – поваги, особистості – захоплення. Здавалося: ось він – герой, здатний долати і горизонтальні, і вертикальні кілометри, спростовуючи міфи про недосяжність територій і мрій. Спілкування із Михайлом, підтвердивши певну містичну складову у характеристиці його персони, довело, що сучасні герої не позбавлені романтичності. І, можливо, саме завдяки їй, стають сильнішими, наполегливішими і привабливішими.
Про гори
Камчатка це – мрія усього мого дитинства. Я з дитинства любив географію і цікавився іншими країнами, усім, що пов’язано із мандрівками. Богу дякувати, настав час, коли я можу реалізовувати свої наміри і мрії.
До кожної мандрівки я ретельно готуюся чи не весь рік: розробляю маршрут, вивчаю особливості місцевості і культури, загартовуюся фізично… Справа в тім, що лише в горах я почуваюся насправді щасливим, набираюся потужної енергетики, яка допомагає реалізовувати наступні наміри.
Про професію і… гори
Власне, до фотографії я почав готуватися ще в Ужгородському коледжі мистецтв. Там, серед обов’язкових курсів нам викладали основи фотографії. Проте саму професію опановував самотужки.
Звичайно, для амбітних людей столиця – набагато більший потенціал: у розвитку, реалізації. Я мав дійсно гарні пропозиції, але зрозумів, що той ритм, натовп, напруження і, зрештою, екологія – не для мене.
Нині я мало спілкуюся із колегами, якщо уявляти собі певний цеховий клуб за інтересами, хоча маю з усіма, практично, гарні стосунки. Мене не цікавлять образливі коментарі, якими обмінюються колеги за фахом у соцмережах.
Мій нинішній фах – надто залежний від технологій. Колись достатньо було, формально кажучи, вкласти тисячу доларів і користуватися технікою кілька років. Зараз, щоб бути у тренді, необхідно поповнювати «базу» чи не щомісяця. Я втомився гонитися за технологіями! Мені це перестає бути цікавим…
Колись, на зорі, так би мовити (а замаюся фотографією я вже більше 15 років), я починав із портретів, жанрових зарисовок… Проте на цьому етапі мене цікавлять тільки гори: лише там – велич, потужність і справжня краса…
Про достаток і… гори
Питання заробітку – відносне питання, адже для кожного важливо мати стільки, скільки йому необхідно. Мені ж необхідно рівно стільки, скільки треба для наступної поїздки. Звичайно, дуже важливо, щоб «здобування» необхідного забирало не надто багато часу, бо він потрібен для підготовки. Ось і вся відповідь.
Зараз стало важче. Ви ж розумієте: «мильниці» з’явилися, практично, в усіх. Можливо, через це сучасна фотографія «зпопсилася», дуже багато аматорів і надто мало професіоналів.
Мені завжди щастило займатися тим і робити те, що я хочу. Чи-то клієнт траплявся компромісний, чи-то мені вдавалося його переконати. З людьми, звичайно, працювати непросто, але задовольняти усі їхні забаганки, які насправді потім і самому замовнику непотрібні, не варто! Комерційна фотографія цікавить мене все менше.
Про людей і…гори
Взагалі, гори дуже відрізняються… Приміром, Кавказ – це потужність! Ці колосальної величі льодовики, які сповзають просто до околиці села! І люди – з почуттям власної гідності, без суєти і дріб»язковості, властивої рівнинам…
Алтай – чистота і простір! Місцеві живуть із дарів лісу, річок і гір. Повірте, воду на Алтаї можна пити із будь-якого озера чи річки, настільки вона чиста. Люди не дозволяють собі смітити, гадити у природі, бо вона їх годує. І самі вони якісь чисті й світлі!
Камчатка – суворість і щедрість, одночасно! Там мене вразила щедрість місцевого люду. І що цікаво: чим багатша людина, тим вона щедріша. Можливо, суворість навколишньої природи змушує людей бути людянішими, хто зна…, але там – саме так!
А от Карпатами нашими, українськими, я можу мандрувати лише в зимовий період. Вирубки, бруд, сміття – лише сніг може закрити чи, бодай, дещо замаскувати ці шрами…
…
Про мрії і… гори
Звичайно, усі поїздки залишають слід у душі, серці… Але я завжди живу наступною мандрівкою. Маю багато віртуальних маршрутів горами: вони буквально розписані покроково. Але найближчою душевно наразі, так би мовити, є поїздка в Анди. Дуже сподіваюся, що вона здійсниться.
У горах я не люблю натовпу! В першу чергу, це дуже незручно. Уявіть собі кілька людей із наплічниками, багажем! Мало людей втішиться, коли такий «колектив» ввалиться до маршрутки. Та й автостопом не скористаєшся колективно…
Я живу емоціями, сьогоднішнім днем і очікуванням майбутньої мандрівки. Можливо, це не надто вірно, але я – такий, і мене цікавить сьогоднішній день і я не знаю, що буде завтра!
Кожна людина щаслива, коли її люблять! У цьому я переконаний і переконався, попри необхідність бути у горах одинаком! Нині лише гори дарують мені справжню наснагу, натхнення і енергетику! Я змушений бути амбіційним для реалізації задуманого, хоча вважаю, що для представлення себе іншим не варто називати нічого, окрім імені і прізвища. Лише це має характеризувати людину!
Фото надані Михайлом Дороговичем
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.