Україна посідає останнє місце у світі за доступністю знеболення, – таку інформацію нещодавно оприлюднив заступник начальника управління ліцензування квот та дозволів Державної служби України з контролю за наркотиками Ігор Стасюк.
Сумне лідерство наша держава здобула, зокрема, через надто формалізовані закони й підзаконні акти. Особливо жорсткий контроль упроваджено щодо наркотичних знеболювальних препаратів, які людина отримує, коли вже ніщо інше не допомагає. До того ж в Україні наразі не зареєстрована таблетована форма морфіну, тому просто випити пігулку й зупинити біль хворий не може.
«Болісна» реорганізація
Звісно, суворий контроль за обігом наркотичних препаратів – виправданий захід. Однак часом ситуація взагалі безвихідна: людина прикута до ліжка, а родичі чи інші довірені особи не мають права на потрібний медикамент.
Хворі, що перебувають у стаціонарі, до цієї категорії не потрапляють – ідеться про людей з обмеженим прогнозом життя, наприклад, онкохворих, які, зокрема через брак у державі налагодженої системи хоспісної допомоги, часто проводять відведений їм час удома. Ситуація може стати критичною вночі, адже служби, які надають послуги знеболення, працюють у тому ж режимі, що й поліклініки. Тож хворий залишається сам на сам із нестерпною фізичною мукою.
У таких випадках рятівним виходом був виклик медиків «швидкої». Однак після того, як з 1 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про екстрену медичну допомогу», з’явилася інформація, що через реорганізацію цієї служби, відповідної ліцензії на наркотичні препарати «швидкі» більше не мають. Мовляв, старі дозволи вже не діють, а нових ще не видають, тому розраховувати на допомогу служби хворим не варто.
Але вже 16 січня під час селекторної наради з питань реалізації положень згаданого закону міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова заявила, що проблем із забезпеченням сильнодійними знеболювальними засобами бригад швидкої допомоги центрів екстреної меддопомоги, які працюють у новому статусі, наразі немає. Однак диму без вогню не буває: за її словами, питання наявності ліцензій на медичну практику використання наркотичних засобів у новостворюваних центрах справді виникало. Для його вирішення МОЗ провело міжвідомчу нараду з Державною службою контролю за обігом наркотиків з участю представників МВС. За результатами вирішили продовжити дію дотеперішніх ліцензій на період реорганізації служби екстреної медичної допомоги – ще на 3 місяці.
За словами головного лікаря Ужгородської станції швидкої медичної допомоги Степана Чулака, наразі служба працює в нормальному режимі й наркотичними препаратами для знеболення пацієнтів повністю забезпечена. Незважаючи на те, що структура проходить переформатування, ліцензію на такі медикаменти справді пролонгували. До того ж наприкінці минулого року закупили препарати із запасом на три місяці.
Однак для знеболення саме онкохворих наркотики на «швидкій» використовують не часто: в обласному центрі таким пацієнтам допомогу надає міська поліклініка. Для цього в медзакладі є навіть окремий транспорт. До недужих виїздять медичні працівники, які мають допуск до роботи з наркотиками, – вони проводять знеболення регулярно. А власне на «швидкій» подібні препарати використовують лише в ургентних випадках. Наприклад, коли потрібно полегшити страждання людям з інфарктом, серйозними судомами або зупинити біль у пацієнтів з важкими травмами. Кажуть, є, звісно, одиничні виїзди й до онкохворих – медики «швидкої» ніколи не відмовляються реагувати на такі виклики, але це буває справді дуже рідко. Загалом же за місяць використовують не більше 15–20 ампул наркотичних препаратів.
Тетяна Козак, головний лікар Ужгородської міської поліклініки, зауважила, що справді в місті проблеми зі знеболеннями онкохворих як такої немає: вони вже досить давно регулярно виїжджають до таких пацієнтів додому, тож ситуація під контролем.
Знеболення онкохворих – справа сімейних лікарів
Втім мешканці обласного центру і так мають, напевно, найкращий доступ до медичних послуг. А от до деяких куточків Закарпаття і «швидка», через низку об’єктивних причин, не завжди може дістатися вчасно.
За словами керівника виїзної консультативної служби з надання паліативної допомоги «Хоспіс удома» Наталії Іляш, на Виноградівщині знеболення наркотичними препаратами онкохворих покладено саме на «швидку». І жодних скарг від пацієнтів про відмову надати їм допомогу власне через брак препаратів наразі не надходило. Володимир Поп, начальник відділу охорони здоров’я Хустської районної адміністрації, також відзначив, що сьогодні в них є необхідні для знеболення наркотики, тож наразі ситуація під контролем.
Однак уже з першого квітня повністю опікуватися такими пацієнтами, зокрема й онкохворими, будуть центри первинної медико-санітарної роботи. За словами Романа Шніцера, начальника управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА, дуже важливо було вивести «швидку» в окрему вертикаль. Адже досі вона більш ніж на 50 відсотків виконувала невластиві їй функції, які не були пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги. Зокрема, займалася й знеболенням онкохворих. «Проте це хронічні хворі, якими має опікуватися первинна мережа. Сьогодні є низка медзакладів, які отримують відповідне фінансування з районного чи обласного бюджету, мають свій транспорт тощо. Тож такі пацієнти повинні бути під їхнім контролем. Але ми теж прекрасно розуміємо, що зміни не можуть одразу ідеально втілитися в життя, мусять реалізовуватися поступово. Тому однозначно є чітка вказівка всім станціям швидкої медичної допомоги в таких ситуаціях їхати й надавати хворим допомогу», – наголосив чиновник.
Щодо проблеми з ліцензіями, то в усі райони наразі надіслано документи про те, що термін їхньої дії продовжений до першого квітня цього року. Також Роман Шніцер зауважив, що варто пам’ятати: за законом, хворий з гострим болем може отримувати наркотичні препарати без рішення відповідної комісії з раціонального призначення наркотиків не більше трьох діб. Вже на четверту для цього потрібно обов’язково дістати відповідне комісійне рішення, яке кожні десять днів буде переглядатися.
Однак саме в екстрених ситуаціях медики «швидкої» не так уже й часто використовують наркотики. Наприклад, у таких районах, як Перечинський, Великоберезнянський та Воловецький, фіксують близько 20–30 згаданих випадків на рік. Усі інші факти – це справді знеболення хронічних паліативних хворих. Такі недужі поступово переходитимуть під опіку центрів медико-санітарної первинної допомоги, і ними мають перейматися насамперед сімейні лікарі. Вони ж повинні так налагодити роботу з пацієнтом, аби хворий уночі спав і не згадував про біль. Адже, якщо в середньому в краї на одного сімейного лікаря припадає 1600 хворих, то, наприклад, пацієнтів з цукровим діабетом, яким потрібен інсулін, серед них буде всього 5–6 осіб. А онкохворі трапляються раз на три роки. Тож, коли чітко налагодити систему на місцях, роботи з такими недужими, – запевняють посадовці, – буде не так уже й багато.
Однак наразі це все хай і оптимістична, але все ж таки доволі протяжна й віддалена перспектива. А сьогодні варто пам’ятати ще один важливий нюанс, який виник з моменту ухвалення нового Закону про «Екстрену медичну допомогу»: виклики «швидкої» чітко поділили на екстрені й неекстрені. Іншими словами, медик таки приїде «знеболити» пацієнта, але зробить це, зважаючи на пріоритетність виклику. Тобто якщо термінових випадків буде багато, то чекати допомоги хворому, ймовірно, доведеться-таки доволі довго.
До речі, 1 лютого видано наказ МОЗ № 77, яким зареєстровано таблетований морфін. І хоча шлях до отримання важкохворими пацієнтами такої субстанції ще дуже довгий, є надія, що препарат таки з’явиться в аптеках та лікарнях і полегшить страждання й бодай трохи спростить життя недужим і їхнім рідним.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.