Закарпаття в Інтернеті

Конкурс «Пишемо про Закарпаття разом», покликаний збільшити кількість статей про нашу область в інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», який ініціював підприємець Андрій Балога, тривав рівно місяць і викликав чимале зацікавлення серед краян. Загалом, за цей час було написано 386 статей, і тепер у «Вікіпедії» 1721 повідомлення, присвячене Закарпаттю. «Замок» спробував проаналізувати матеріали, якими поповнилася онлайн-енциклопедія впродовж місяця.

 Півтори сотні відомих закарпатців

Як виявилося, найбільшу увагу автори приділили відомим закарпатцям минулого або ж нашим сучасникам, яких можна назвати обличчям краю: науковцям, письменникам, художникам, архітекторам, політикам тощо. Так, на «Вікіпедії» відтепер є статті, присвячені, наприклад, екс-ректору УжНУ, історикові Миколі Вегешу, колишньому головному архітекторові області Олександру Андялоші, народному художникові України Юрію Герцу, письменникові Мирославу Дочинцю, драматургові Дмитру Кешелі, голові Закарпатської ОДА Олександру Ледиді, княгині Ілоні Зріні та багатьом іншим краянам. Імена чималої кількості з них давно на слуху як на Закарпатті, так і за його межами.

Навіть дивно, що досі ці постаті не згадувалися в народній енциклопедії. Недолік і виправив проект. За нашим підрахунком, у рамках конкурсу «Вікіпедія» поповнилася відомостями про 149 осіб, які мали чи мають стосунок до нашої області.

Переконаний, що про багатьох із цих людей навіть більшість закарпатців почують уперше. Наприклад, про єврея Мела Мермельштейна з мукачівського Росвигова, який єдиний зі своєї родини пережив Голокост. Мел став відомим після судового процесу проти Інституту перегляду історії. Саме Інститут запропонував 50 тисяч доларів людині, яка доведе, що євреїв в Освенцімі знищували в газових камерах. Мел надав довідку про те, що був свідком, як нацисти відправили до смертельних камер його матір та двох сестер. Інститут відмовився видавати нагороду, і наш колишній співвітчизник подав на них до суду Каліфорнії. Процес завершився його цілковитою перемогою і стягненням на користь Мермельштейна 90 тисяч доларів.

Цікава доля також в уродженця Рахівського району Даніеля Іванча, який емігрував до США у 1916 році восьмирічним хлопчиком, але згодом повернувся на Закарпаття, щоб завершити духовну освіту в Ужгородській духовній семінарії. У 1940 році Ватикан призначив Іванча єпископом-помічником греко-католицької митрополії в Пітсбурзі, американського екзархату. Через 8 років після смерті попередника він очолив митрополію. Даніель Іванчо збудував першу в США католицьку семінарію східного обряду, яку відкрили в 1952 році.

Загалом, якби навіть у кількох словах згадати всіх закарпатців, статті про яких з’явилися на «Вікіпедії», забракло би й кількох газетних шпальт – у школярів відтепер з’явилася чудова нагода вивчити коротку історію малої батьківщини, не встаючи з-за комп’ютера.

Герби, прапори  і ґрунти

На другому місці за кількістю статей – релігійні споруди Закарпаття: різноманітні монастирі та церкви, а також Ужгородська синагога. 25 матеріалів присвячено гербам міст та сіл краю. З них ми, зокрема, можемо дізнатися, що чорний орел із висунутим язиком на гербі Тячева запозичений від Польського королівства, на символі Буштина зображені вулик, коса та граблі як основні види діяльності місцевих селян, а три зелені кукурудзяні стебла з герба Великих Лучок свого часу були унікальним символом не лише для української, а й для загальноєвропейської міської геральдики.

15 статей розповідають про прапори міст і сіл області. Чимало матеріалів у проекті «Пишемо про Закарпаття разом» присвячені населеним пунктам області – переважно селам, бо статті про закарпатські міста були у «Вікіпедії» й раніше. А ще хтось з авторів написав 12 статей про автотраси області.

Дописувачі також не забули про історичні події, що відбувалися у краї, тому відтепер в Інтернеті є матеріали, присвячені Генеральному статуту про організацію й адміністрацію Підкарпатської Русі, Довжанській битві куруців 1703 року, договору між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну 1945 року, Мараморош-Сиготським судовим процесам (судові розправи австро-угорського уряду над селянами Закарпаття, які переходили з уніатства до православ’я), національно-визвольній війні угорського народу 1703-1711 рр., антифеодальному повстанню угорських, українських, словацьких і волоських селян в Угорщині під проводом Дєрдя Дожа 1514 року.

Не забули автори й про об’єкти чи явища, які символізують Закарпаття. Тому згадали в роботі над статтями про Боржавську та всі інші вузькоколійки області, мінеральні води, замки, палаци та маєтки правителів краю, водяну кузню «Гамору», дерев’яні храми, закарпатський народний одяг і навіть флору та ґрунти Срібної Землі.

На жаль, далеко не всі статті можна назвати по-справжньому якісними. Якщо на деякі теми автори написали великі матеріали зі значною кількістю фактів (зрозуміло, ми просто фізично не могли перевірити наведені в статті факти, щоб пересвідчитися в їхній достовірності), то в інших обмежилися буквально двома-трьома реченнями, хоча теми й заслуговували на більше розкриття. Наприклад, стаття про прапор Перечина – це всього лишень: «Прямокутне полотнище з трьох рівновеликих горизонтальних смуг – синьої, зеленої і жовтої – з орнаментом із білого, червоного, синього і чорного кольорів біля древка». Ні історії стягу, ні змісту (як у статтях про інші прапори області) не повідомляється. Деякі статті з «Вікіпедії» вже вилучені за підозрою в плагіаті, окремі є кандидатами на видалення.

Хоча надто придиратися до результатів проекту нічого. Підсумовуючи, можна лише сказати, що «Пишемо про Закарпаття разом» дійсно вдався, бо зацікавив багатьох активних авторів. А підготовка майже 4 сотень матеріалів на закарпатську тематику – доволі вражаюча цифра. До того ж, якщо проект продовжуватиметься й надалі, йому є куди розвиватися. По-перше, теми для дописів у «Вікіпедію» у нас ще не закінчилися, по-друге, статті можна писати також для російськомовної, англомовної, іншомовних «Вікіпедій», щоб про Закарпаття більше дізнавалися не лише українці, але й цілий світ.