Чи прослуховують закарпатських журналістів? Думка медійників

Набуває розголосу скандал щодо прослуховування журналістів. Нагадаємо, працівник газети «Експрес» Тарас Зозулінський знайшов у домашньому одязі «жучка» і пов’язав це з тим, що протягом двох років готував публікації про наркоторгівлю і знайшов інформацію про кришування цього бізнесу міліцією. Координатор прес-центру журналістського руху "Стоп цензурі!" Артем Соколенко з цього приводу заявив, що з власного досвіду переконаний: в Україні слухають дуже багатьох журналістів. А видання day.kiev.ua зазначило: «Примітно, що за 2012-й рік київський Інститут масової інформації зафіксував 176 випадків перешкоджання роботі журналіста, що уп’ятеро більше, аніж 2011-го. Винуватці отримали або символічне покарання, або ж прокуратура відмовляла у порушенні кримінальних справ». http://www.day.kiev.ua/uk/news/100113-prosluhovuvannya-zhurnalistiv-v-ukrayini-zvichna-sprava

Як почуваються у цьому сенсі закарпатські журналісти, чи вважають, що прослуховують їхні телефони, контролюють електронну пошту та сторінки соціальних мереж – розпитував uzhgorod.in. 

Наталія Логойда-Петерварі, головний редактор газети «Закарпатська Правда»:

— Я знаю, що прослуховують. Переконалася в  цьому не через якісь особливі «сигнали» свого мобільного. Відомо про це стало набагато простіше: деякі працівники спецслужб, хильнувши зайвого на застіллях, час від часу самі розповідають про це, навіть називають прізвища та посади тих, хто під «прицілом».Я ж намагаюся не розмовляти по телефону про якісь важливі речі, аби не підставляти своє джерело  інформації — усе необхідне дізнаюся під час особистої зустрічі. Це ж стосується і листування з інформатором за допомогою Інтернету.Наразі не можу пригадати конкретних імен, але колеги нарікали на те, що «випливали» такі речі, про які,  вони переконані, розповідали  лише одній особі, до того ж виключно у телефонній розмові. Тому, хтозна…   

Олег Диба, головний редактор Інтернет-порталу «Закарпаття онлайн»:

— Такий  факт не мав місце, але неодноразово виникали ситуації, за яких я міг  здогадуватися про це. Наприклад, у період виборів під час телефонної розмови телефон «видавав» якесь  стороннє пищання, чи то якось по-особливому світився. Проте зараз цього вже немає, тому це можуть бути лише мої здогадки. Довести ж це неможливо.Знаю, якщо слухають окремих людей, то за допомогою спеціальних програм, під час їхніх розмов по телефону, професійні пристрої реагують на певні слова тощо. Проте я не сумніваюся, що й сам можу потрапити до кола тих, кого прослуховують: ще зі студентський років я відверто висловлював свої погляди, а нині моя діяльність опозиційна до діючої влади. Тому, знаючи її методи діяльності, я нічому не здивуюся. Але й страху від цього мені не додається. 

Лариса Подоляк, головний редактор газети «Старий Замок «Паланок»:

– Не знаю, іноді, є думка, слухають. Але її тут же перебиває сумнів: хто я  така, кому то треба? Неприємно, звичайно, бо розмови по мобільному – значна частка мого життя. Тим більше, що не факт, хто слухає: чужі, чи свої ж. Але намагаюся ставитися до цього як у вислові: Боже, дай мені розуму прийняти те, що не можу змінити. Чоловік же на такі мої роздуми  якось зауважив: ну і що, ну і хай  знають. Досить тривалий час, з різною періодичністю – іноді раз може десь на 2 місяці, іноді й двічі на тиждень, мені надходив дзвінок з невідомого номера, але він був миттєвим – трубка встигала ледь пискнути, скидалося, що хтось, як кажуть, «маячив». Навіть коли в цю мить у мене телефон був у руках, відповісти на вхідний дзвінок не вдавалося. Як і перетелефонувати, звісно, теж. Колеги казали: обов’язково сходи в сервісний центр мобільного оператора, попроси щоб з’ясували. Але я так і не зібралася. Змінила телефон (але не номер) з тих пір (місяців 2,5) такого вже немає. Хоча у сучасному світі, знаю, можливо все.

 Віктор Тар, журналіст: 

— Гадаю, прослуховування у нас на Закарпатті може здійснюватися лише деякими правоохоронними органами (в основному СБУ), але в рамках закону. Якщо не помиляюся, то «Закон України про оперативно-розшукову діяльність» дає правоохоронцям право у конкретних випадках здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з електронних інформаційних мереж. Тобто це робиться для пошуку злочинців або збору інформації, якої не вистачає «оперативникам». Простих людей (публічних чи не публічних), які ні в що «не вляпались», навряд чи підслуховують, бо це нікому не потрібно. Оскільки я працював у відділі, який інформує громадськість про  діяльність правоохоронного органу, а це те місце, яке могли прослуховувати в першу чергу, то під час телефонних розмов, як по мобільному, так і з робочого, потрібно було бути обережним із словами. Що стосується зломів електронних скриньок, то це досить важко. Оскільки гадаю, що зламати електронку не так просто. 

Вікторія Жуйко, старший  редактор Інтернет-порталу Mukachevo.net:

— Особисто з цим я не стикалася, однак і стверджувати, що мою переписку ніхто не контролює, не можу. Щодо вірогідності, то, вважаю, що така можливість є у спецслужб абсолютно кожної з країн. Чи користуються вони нею і з якою метою — питання геть інше. У нашій країні про контроль комунікації з боку сторонніх осіб говорять усе частіше. Мабуть, журналістам усе ж варто бути обачнішими, якщо вони мають справу з важливою і секретною інформацією. Тут усе залежить від спрямування кожного медійника.Щодо соцмереж, то у них намагаюся  не писати нічого, окрім того, що не проти, аби було оприлюднено. Те, що будь-яку сторінку можна зламати, а інформацію використати проти автора, навіть не сумніваюся. Тому дуже важливі речі, стараюся говорити опоненту при особистій зустрічі.