Геннадій Донецький: сором – найвищий суддя. Монолог запеклого ідеаліста

Геннадій Донецький – кумир покоління кінця минулого вже століття. Як і раніше залишається відданим, принципам людяності, віри, добра, що стали неактуальними в прагматичному суєтному і метушливому світі. Пісні Донецького, що розбурхували прогресивну молодь ще так недавно, нині незручні – думати стало немодно. Втім, невиправний ідеаліст, як сам себе називає Геннадій, вірить: людство не розучилося мислити, а тому продовжує творити, оскільки однодумців в «мислячо» – творчому процесі створення пісень йому не позичати. Вірші та роздуми, без непотрібних у цьому випадку запитань …

Патриархи стяжают места подле Бога,

А у Храма на паперти плачет душа…

Я бы Совести взял и Надежды немного,

И на светлой Любви это всё замешал…

– Музика в моєму житті з’явилася років у 8, коли ми з батьком вирішили навчитися грі на гітарі. Потім я «зіткнувся» з ВІА в палаці, тоді, – піонерів. І ми з хлопцями створили групу ЦТ (Центральне телебачення) … Власне з батьком, з родиною пов’язано дуже багато. Ми разом з батьком придумували казки, дивилися на зірки … Мої друзі, приходячи до нас додому, ділилися своїми проблемами з моїми батьками. І чужі, фактично, люди ставали їм ближчими за тих, хто готував їм вечерю, піклувався про них. Думаю, це неправильно. Але в мене батьки були кращими друзями і підтримували мене у всьому. Це вони навчили, що відступати від принципів не годиться. Цьому ж я вчу і своїх дітей. Напевно, жити так – важко, але ж і нам було нелегко … Проте, мій батько прожив гідно і мені так жити подобається! Напевно, я – ідеаліст і максималіст, але чорне для мене – чорне, а біле – біле, і не інакше!

В моей церкви икона – доллар,

А на паперти сам Христос!

Я когда-то мечтал быть гордым,

Да не вырос, я мало рос…

– Тоді, в 91-му, нас, 16-річних захопила ідея створення своєї країни! А потім нас – мордою об землю! Співаємо не на тією мовою, не про те … Але ж, за великим рахунком, нічого не змінилося! Просто в наше життя потужно вторгаються гроші. Нам стали нав’язувати, що ми повинні робити, їсти, співати, як жити. Я ж не відношу себе до музикантів, швидше – до філософів. Не «пудрю мізки», а говорю про очевидні речі. Нашу музику іноді порівнюють з класичним російським роком. На жаль, рок нині «опопсився». Втім, попса поступово в’їлася в усі сфери життєдіяльності: політику, повсякденність … Глянеш – бандит-бандитом, а костюмчик привдягнули, «попси» додали – і політик! Начебто – рок, і слова – правильні, а попси додали – і вже танцювати під нього можна. У мене складається враження, що попса – як емульгатор, якийсь «Е-..», додали – і «хаваємо», вибачте на слові … І дуже зручно: мовляв, а що я можу вдіяти, всі ж так … Але це ж нам нав’язали – добробут за будь-яку ціну! З одного боку – хто відмовиться від нормального життя, але якою ціною?! Ми перетворилися на націю споживачів і пожирачів усього, що нам підсовують!

Борьба да чужая, весомая речь,

 Побольше победных фраз,

Красивая ложь способна увлечь,

Вот только уже не нас…

– Група 4ісла – це Станіслав Копча та Олександр Полончак. На момент нашої «зустрічі» Сашко був уже відомим педагогом і гітаристом, а Стасу хтось запропонував до нас приєднатися через «10-ті руки». Нам дуже подобається разом створювати: кожна ідея, кожен голос, кожна інтонація збагачує первинну ідею. Особливо яскраво це відчувається в альбомі «Гражданин толпы», який ми писали 6 років. І тепер чуємо і розуміємо, як змінювалися самі, як змінювалося наше мислення … Хоча, безумовно, головне залишається. Ми не нав’язуємо свої думки – ми закликаємо озирнутися і зрозуміти, наскільки нам необхідно те, що нам нав’язують. Одна дівчинка у Вінниці нам сказала: «Так, пісні у вас хороші, але я їх слухати не буду». «Чому?», -здивувалися ми. «Тому, що потрібно думати, тільки ви не ображайтеся …». По-моєму, це – найвища похвала! Хоча, скажу чесно, виставляючи наші пісні в інтернет, ми з хвилюванням чекаємо реакції …

За сентябрём сентябри

беспокойно сутулясь,

зарядили дождём небеса…

Я рисую тебя, сам немного рисуясь,

в бесконечных твоих глазах…

– Серед моїх віршів не так багато ліричних … Скажу відверто – ніколи не був Дон Жуаном: в школі страждав від нерозділеного кохання, була ще одне – в армії. Третє увінчалася великим даром – було прийнятим. Моя дружина – дуже творча людина. На батьківщині, в Луцьку, вона була дуже популярна і вважалася однією з творців міського романсу. У свій час Оля багато від чого відмовилася, переїхавши сюди. Дуже сподіваюся, що не пошкодувала … Моя дружина – це муза, цензор, підтримка … Ви знаєте, серед принципів, яким я не зраджую, один – дуже важливий: чоловік повинен залишатися чоловіком! Він повинен бути галантним і відданим у стосунках з жінками, як не банально це звучить! Загалом, людина повинна залишатися людиною, не піддаючись спокусам і випробуванням. Я вчу дочку, яку б професію вона не обрала, аж до найнепрестижнішої і неприбуткової, головне – стати людиною. Скажу крамолу: мені навіть не настільки важливо, як вона вчиться. Важливо в гонитві за результатом, оцінками і роботою не втратити найголовніше …

Давайте не будем стадом, Тогда и кнута не надо,

Не надо большой ограды, И пастуха не надо.

Давайте думать сами, Давайте мыслить зрело,

Иванами – Дураками, Жить уже надоело…

– Релігія – це погано, а без віри жити не можна! Комуністична ідеологія – релігія, гонитва за матеріальними благами за типом капіталістичного суспільства – релігія! Пошуки і шляхи становлення суспільства – релігія. А віра – вона допомагає мені жити. Поводься з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою – головний мій принцип! Про небесах мало хто з тих, хто живе, замислюється. А я знаю: мій Бог під час зустрічі скаже: «Друже, ось тоді … Адже соромно?». Сором, насправді – найвищий суддя, і віра стримує нас від багатьох вчинків, допомагаючи обрати правильний шлях. Наше життя насичене інформацією, ми на величезній швидкості проносимося одне повз одного, а самотніх людей стає все більше! Подумайте, без мене, Вас, нього світ спорожніє і втратить, хай небагато, але втратить! Він стане іншим! І ми згадаємо, нехай на мить, але згадаємо і пошкодуємо! Треба цінувати спілкування, один одного – зараз і тут! Якби люди навчилися, хоча б, посміхатися один одному – світ став би кращим і чистішим. Це – ті думки, до яких мене привела моя віра. Мій Бог – він дуже живий і дає мені і думки і роздуми. Якби я гнався за славою, то покинув би давно займатися тим, чим займаюся. Мої чіткі позиції допомагають мені жити, не заважаючи іншим. Я – запеклий ідеаліст і мені подобається бути таким, оскільки вважаю, що все, що з нас виходить, колись буде нам суддею! Тому постарайся принести оточуючим добро, і це буде формувати і тебе, і оточення, а значить – світ!