20 червня Україна відзначала Всесвітній день біженця. Власне, святкувань, як таких, і не було, та й тема ця – делікатна і непроста, особливо в умовах Закарпаття, де чи не щотижня прикордонники перекривають дорогу черговій «порції» нелегалів, котрі штурмують державний кордон.
5 тисяч доларів – і нелегал у Словаччині
На території Закарпаття пункт тимчасового розміщення біженців представлений двома корпусами – у Мукачеві та Перечині. Всього в них утримується 56 осіб, котрі претендують на статус біженців, серед них 29 дітей, в тому числі 5 підлітків без супроводу дорослих.
Нещодавно в рамках спільного проекту Ужгородського прес-клубу та Данської ради з питань біженців «Україна – моя друга Батьківщина» дітям, котрі проживають у Мукачівському притулку, організували свято з виступами клоунів, майстер-класами, шоу мильних бульбашок, концертом. Дітки, безперечно, були раді, але загалом не всі мешканці пункту тимчасового утримання готові підтримати гасло проекту, не приховуючи того, що хочуть бачити своєю другою батьківщиною країни ЄС (частіше за все – Німеччину).
У кожного з тутешніх мешканців своя трагічна історія, хоч багато хто й не схильний вірити в них до кінця, адже саме ця історія (правдивість якої, зрозуміло, неможливо перевірити) може вплинути на те, аби мешканець притулку дістав статус біженця і зміг коли-небудь легально потрапити до ЄС або США.
До прикладу, усміхнений 17-літній хлопчина Маруфій Саїд Муртаза, розповів, що його сім’ї за 5 тисяч доларів з людини пропонували перетнути кордон зі Словаччиною, за 10 же тисяч «зелених» перевізники можуть доправити нелегалів у Німеччину. Вся родина Маруфія складається з 8 осіб, тож уявіть тільки, які гроші потрібні їм, щоб дістатися вкупі омріяної Європи! Сам хлопець розповідає, що з рідного Афганістану його сім’я переїхала у Пакистан і жила там досить непогано, аж доки їхнього батька не вбили. Повертатися з неспокійного Пакистану у не менш неспокійний Афганістан мати не схотіла, тому наважилася на ризикований крок: зібрала дітей, перевезла їх спершу в Москву, потім в Одесу, а звідти – в Мукачево. Переїзди ці тривають уже 3 роки. За цей час Маруфій непогано вивчив російську. Загалом умовами утримання в притулку він та його рідні задоволені, кажуть: іноді вдається навіть підзаробити на тимчасових роботах.
Іранська зірка закарпатського футболу
Заступник директора Пункту тимчасового розміщення біженців Петро Росола пояснює: тут не займаються виготовленням документів для біженців, а лише утримують їх. На добу держава виділяє на харчування однієї особи 15 грн – цього достатньо, щоб люди могли себе прогодувати. Єдина для всіх їдальня в пункті не працює з тих причин, що біженці сюди потрапляють з різних країн, а тому звикли до різної їжі. Тутешні мешканці можуть вільно виходити за межі пункту, але мусять повернутися до 23.00.
Дехто знаходить собі додаткову роботу, але основною перепоною є незнання мови. «Ми проводили переговори з керівництвом мукачівського заводу «Флекстронікс», – розповідає Петро Росола, – і нам пообіцяли: щойно з’явиться можливість узяти на роботу нових людей, наші підопічні теж зможуть працевлаштуватися. Це для них дуже важливо. Може, якщо в них буде робота, перестануть так рватися за кордон».
Дехто з жителів притулку і справді вже вирішив залишитися в Україні. До прикладу, в Мукачеві ще з 2007 року живе сім’я з Сирії. Отримати документи, які підтверджують їхній статус біженця, вони поки не можуть, проте не полишають надії. Наймолодшого члена цієї родини – 16-літню Фалку – вже не відрізниш від місцевої. Дівчина навчається у ЗОШ № 16, чудово розмовляє українською і російською, має друзів у місті й школі і каже, що жодного разу не чула на свою адресу образливих слів.
Не менш зручно почувається в Україні й іранець Муртеза Валізаде, котрого в притулку всі для зручності називають… Денисом. Хлопець 3 роки тому приїхав до Києва на навчання, однак потім вирішив податися далі – у Німеччину. Опинившись після невдалої спроби перетнути кордон у Мукачеві, іранський «Денис» проявив неабиякі здібності у футболі. Нещодавно його запросили грати у футбольний клуб «Метеор» села Пістрялова. Нині він – місцева «зірка»: рідко який матч команди проходить без того, щоб Муртеза не забив гол. Хлопець настільки задоволений своїм теперішнім життям, що й думати не хоче про переїзд з України.
Ще одним талантом пункту є глухоніме подружжя з Афганістану. Чоловік і дружина пояснили, що їхня вада з’явилася внаслідок контузії під час бомбардувань. Так це чи ні – дізнатися неможливо, однак відзначається прекрасна половина цього сімейства тим, що робить надзвичайно красиві вироби з бісеру, шкіри, оксамиту.
Найважче, мабуть, живеться в пункті неповнолітнім, котрі втекли зі своєї країни без батьків. Наразі таких у Мукачеві проживає 5, переважно з Сомалі. Чимало «нелегальних» дітей уже народилося в Україні, зокрема з 2007 року в Мукачівському пологовому будинку – вже 13, та й нині тут проживає одна вагітна біженка.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.