Урочище Станик на Великоберезнянщині добре видно зі Стужицької шосейної дороги, видається, що до нього – рукою подати. Але пішки все важче: спочатку треба подолати змілілу гірську річку, а потім піднятися довгою крутою стежкою у п’ятирічні насадження бука, ясеня, клена-явора, ялиці і каштану, що зростають на двогектарній площі. Тут ноги окутують, немов невгамовний спрут, густі зарослі ожини, перешкоджаючи робити кроки вперед. Нарешті чую голосну розмову німецькою, згодом – українською мовами, звуки сокир, пилок. «Це вони,- радію подумки,- учасники українсько-швейцарської групи волонтерів, котра проводить догляд за молодими насадженнями, видаляючи непотрібні породи, що можуть їх заглушити».
За наставника тут ветеран волонтерського руху зі Швейцарії Жан Габрієль, талановитий інженер-лісівник, представник фундаторів «Бергвальдпроекту» – низки таборів добровольців з відновлення гірського лісу (програма поширюється ще на кілька інших країн світу: Німеччину, Австрію, Швейцарію, іспанську Каталонію). Він працює нарівні з іншими, разом з керівниками природних науково-дослідних відділень Ужанського національного парку вчить кожного освоювати ази догляду за гірським лісом для підтримання його захисних функцій.
З Жаном спілкуватися досить просто, адже за кілька років коротких приїздів на Закарпаття він досить непогано освоїв українську мову. Йому надзвичайно подобаються наші гори, букові праліси, але особлива увага – молодим лісам. Група з дванадцяти чоловік протягом дня впорала чималу площу, залишивши звільненою від всього зайвого молоду посадку. Колектив протягом тижня здружився, багато навчився, хоч це люди з різних куточків України, з різницею у віці та уподобаннями. Але дух бойовий, хоч праця фізична для них, міських жителів, незвична.
Андрій Дорошенко приїхав з Івано-Франківська з десятилітнім сином Сашком. Хлопчик виконує дрібні роботи, для нього стужицький ліс – справжня казка. Особливо, коли керівник Жорнавського природоохоронного відділення Марина Гачкайло розповіла, як нещодавно бачила тут на узліссі чарівну косулю. А.Дорошенко вільно спілкується з швейцарськими волонтерами на німецькій, адже п’ять років вчився у Німеччині, а тепер займається проектуванням готелів, інших споруд.
-Отака праця на природі,- каже Андрій,- допомагає залишатися у хорошій фізичній формі, активно відпочивати.
Полтавчанин Іван Сабельніков, студент-програміст, загітував на добровільну працю в Карпатах і свою бабусю Ольгу. Жінка щиро радіє можливості залишити тут, у закарпатському молодому лісі, частку своєї праці.
Молодий оптиміст Антон Шигімага з Харкова у Стужиці не вперше, він просто закохався у наші крутосхили, радий спілкуванню з новими друзями. Як і Беатріс Діддельман з маленького швейцарського села Ементаль, що відоме своїми неперевершеними майстрами сиру.
Стомлена дообідньою працею Юлія Файдюк з Києва, симпатична дівчина залишається веселою, жартівливою. Нещодавно здобула диплом магістра біології, рада такій зустрічі з природою. А ще Юлія зачарувала всіх своїм гарним співом на коротких вечірках після робочих днів – музичний талант відшліфувала як учасниця хору. І кожен учасник групи відзначається багатогранними уподобаннями. Наймолодша серед них Еліна Добош з Ужгорода, для якої волонтерська робота цінна насамперед можливістю збагатити себе досвідом.
Високо цінують волонтерську роботу і представники Ужанського національного парку Валентин Волошин та Іван Малош, які дружно працювали разом з усіма. Перепочивши трохи під час обідньої перерви, поївши смачні бутерброди з сиром, учасники цієї групи знову дружно взялися за роботу.
Приємно бачити таку одухотворену працю, чути слова задоволення від романтики проживати у палатках під модринами, де вночі чути тихий плескіт річкових перепадів. А які ранки тут, в горах, яка неповторна гірська вода для купання!
-Вони називають наше село рідним для себе,- каже начальник Новостужицького відділення парку Олена Васильняк,- мріють приїхати сюди знову і знову. І завжди демонструють високопродуктивну, просто зразкову працю. Цього літа вони виконали всі заплановані заходи. Бачили б ви їх на облаштуванні туристичного маршруту до будинку лісівника на горі Кременець! Адже туди непросто піднятися, але навіть після 8 кілометрів підйому вони гарно працювали на впорядкуванні споруди. Чудово розчистили волонтери і потічок неподалік нашого офісу, вирубавши непотрібні чагарники. Їх молодечий запал, вміння вдало розподілити свої сили повчальні і для нас.
Добрі відгуки і про іншу групу, очолювану Галиною Поштаренко, керівником проекту з українського боку. Її учасники займалися доглядом лісових насаджень у Великоберезнянському лісництві на горі Явірник.
Участь у таборі безкоштовна, а за символічні внески у 30-35 грн. всі за доброю традицією відвідають Невицький замок, лемківську садибу у Зарічові, дерев’яний храм, мінеральні джерела, лінію Арпада.
У серпні волонтери трудитимуться у с. Лопухів Тячівського району на базі Плайського лісництва Брустурянського державного лісо-мисливського господарства, на кордоні Івано-Франківської та Закарпатської областей, поблизу туристичного маршруту «Перевал Легіонів». Інфраструктура та доступ до «об’єктів цивілізації» теж обмежений. Тут намічено організувати відвідини сліпого 90-то річного дідуся, який власноруч ще й досі виготовляє прядки та інше приладдя з дерева для домашнього господарства, майстер-клас прядіння вовни, приготування карпатського бограчу, зазирнути на горище звичайної сільської хати, прогулятися шляхами Карпатської вузькоколійки.
…Якось сумно було, хотілось й самому долучитися до корисної для формування майбутнього лісу праці. Водночас радів, що невпинно змінюється менталітет українців, вони мають шанс по іншому глянути на працю, відпочинок, ближче пізнати багату природу Закарпаття. Молоді повчитися, люди літні – згадати молодість.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.