Ми запитували в закарпатських футбольних експертів, тренерів, журналістів, шоуменів, фанатів та не фанатів, що лишилося Україні від Євро та які спомини від цієї події. Отримали чимало цікавих відповідей – починаючи від німецького обожнювання і завершуючи антиугорськими настроями…
Олександр Коваль, керівник «Турінфоцентру Закарпаття»:
«Євро стало блискучим інструментом реклами країни, її міст та областей. Позитивів найбільше почерпнули для себе Львів (як культурний центр країни) та Київ (як столиця та надзвичайно цікаве місто). Закарпаття, можливо, не до кінця використало можливості розвитку та «просування себе на Захід». Але тут слід врахувати туристичну специфіку. Адже фанати мало цікавляться музеями та культурою (вже оприлюднені попередні «культурні» дані Євро) – а це якраз наша фішка. Утім, вони принаймні побачили, що ми не країна третього світу з расизмом, повальною бідністю та злодійством. Уболівальники жили у хороших умовах, прилітали в сучасні аеропорти, зустрічали лише гостинних людей, красиву природу та цікаві місця. Вони розкажуть про це знайомим − зроблять найкращу рекламу зі всіх можливих! А ми маємо це правильно використати, тобто скористатися хвилею всеєвропейської любові до України. Так, через Закарпаття проїхало лише понад 1200 фанів (тобто тих європейців, які показали квитки на матчі чи якусь іншу причетність до Євро). Може це й значно менше прогнозованого (не знаю, на чому ті прогнози взагалі базувалися). Але, з іншого боку, тисячі їхали лише до фанзон і не «декларували» себе як фани».
Володимир Тарасюк, спортивний журналіст та коментатор:
«Підкреслю факт, що Євро було одним із найвидовищніших футбольних форумів Старого світу. Це визнали й організатори, і футболісти, і функціонери, і фанати. Цікаво й те, що наш чемпіонат став рекордним із точки зору історичних результатів: найбільша за всю історію кількість уболівальників на стадіонах і у фанзонах; 2 капітани команд у фіналі − воротарі, 2 рази поспіль команда виграла Євро, гравець відзначився у двох фіналах поспіль (Торрес). Не було слабких команд, лише кілька матчів без інтриги. Причому фінал би до них не відніс! Якщо ж включити власні коментаторські мрії, то хотів би прокоментувати один із матчів нашої збірної, а також якусь гру за участі іспанців. І не тому, що вони чемпіони й рекордсмени. Просто той динамізм, та феєрична гра, швидкість думки і швидкість пересування іспанців додають адреналіну в коментуванні».
Степан Селменський, футбольний арбітр, редактор спортивної газети:
«Що, насамперед, кинулося в очі – високий рівень змагання загалом і суддівства зокрема. Виконавська майстерність команд призвела до видовищності ігор. Кілька матчів на турнірі були просто захмарного рівня. Щодо нашої збірної, то, як кажуть, усе по ділу. Вище голови не стрибнули. Це й не дивно, адже призначення головного тренера за 10 місяців до старту в такій серйозній групі не могло не датися взнаки. Шкода, що невдачу переважно списали на помилку угорського арбітра… Загалом, арбітраж на ЧЄ, на думку більшості експертів, − один із найкращих за всю історію чемпіонатів Старого світу. Єдина суттєва помилка, що вплинула на результат, – у матчі Україна − Англія. Інші ж поєдинки судилися мінімум на чотири з плюсом за 5-бальною шкалою. Одна з причин − ідеальна підготовка та інструктаж усіх арбітрів та настанова «не втручатися», тобто давати командам вести чоловічу боротьбу. Тож арбітри, як і слід, були непомітними на полі, але за потреби все бачили й фіксували. Також, нарешті, було адекватне трактування епізодів з ударами та доторками ліктів, гри рукою (штраф лише в тому випадку, якщо рука знаходила м’яч і ставала на шляху атаки) тощо».
Віктор Ряшко, футбольний тренер та функціонер:
«Переживання перед початком Євро на тему «проведемо-не проведемо» нівелювалися за рахунок привітних та гостинних українців. Щодо самого чемпіонату, то чекали більшого від Франції, Голландії та Росії. Не виправдала всіх сподівань і Німеччина. До фіналу вийшли команди, які цього більше заслуговували, які рівно пройшли всю турнірну дистанцію. Стосовно нових імен, то на цьому Євро яскрава зірка не засяяла жодна. Але енну молодість переживає Пірло, а Іспанію вже дуже важко уявити без Іньєсти й Хаві. Тактично переважав прагматично-комбінаційний атакувальний стиль. Тренером турніру все ж назвав би Дель Боске, оскільки зміг зберегти мотивацію у гравців, котрі виграли вже все можливе. Також заслуговує окремої відзнаки Пранделлі, котрий витиснув максимум із команди, яку мало хто бачив навіть у півфіналі».
Тудор Кілару, закарпатець, ведучий на головній сцені у львівській фанзоні:
«Мене запросила вести шоу львівська фірма, яка виграла тендер на обслуговування фанзони. Адже, крім української, я непогано володію й англійською, а на сцені це основна мова для іноземців. Передовсім вразило те, як уболівають українці у Львові, як реагують на фрази «Слава Україні!»: дуже круто, коли сорокатисячний натовп у пориві відповідає тобі: «Героям слава!». Вразило й ставлення з повагою і посмішкою до іноземців. Жодних інцидентів не бачив… Іноземці задоволені роботою й організацією фанзон та стадіонів. Щодо приїжджих уболівальників, то найбільше сподобалися данці. Дуже кумедно виглядало, як рогаті й розфарбовані вікінги роз’їжджали по місту в прогулянкових каретах і возили ящиками з супермаркетів пиво та безупину співали. Втім, найбільше порадували німці, котрі підхоплювали скандування «Україна-Україна!» – майже всі без винятку щиро дякували, показували, що у нас усе «клас». Насмішила й португальська розхлябаність. Як виявилося, португальці навіть не спромоглися організувати у фанзоні власне представництво (з волонтером, який би їхньою мовою пояснював іншим, що й до чого). З інших казусів (дрібних) був ажіотаж, коли ми викидали у натовп акційні м’ячі, зроблені для Євро. Хлопці настільки жадали отримати трофей, що виривали кругляки навіть від дівчат та дітей, мовляв, вам це ні до чого, іграшки, а для нас − пам’ять, трофей, артефакт, ледь не священний символ. Доводилося навіть просити хлопів трохи бути джентльменами. А, і ще: дуже багато зустрічав знайомих із Закарпаття: всі їхали якщо не на матчі, то просто подивитися футбол у фанзоні, пройнятися атмосферою».
Мар’ян Ленів, уболівальник зі стажем:
«З одного боку, все виглядало, на перший погляд, дуже мило і впорядковано. Гостей приймали, безплатні брошури та карти міста видавали. Однак, з іншого боку, левову частку зусиль саме в організаційних моментах зробило УЄФА. Облаштування прес-центрів – спеціальна бригада УЄФА, зйомки матчів і монтаж роликів про Україну – спеціальна бригада УЄФА, підбір та підготовка волонтерів – спеціальна бригада УЄФА. Навіть символіку нам розробляла міжнародна корпорація (здерли неймовірну суму за відверту халтурку). Так ніби було під час кожного Євро. Але виникає питання: що ж тоді залишилося нам? Ну, встигли збудувати стадіони. Але закопали в них купу грошей. А чи стануть вони прибутковими проектами надалі – ще те запитання. Зробили дороги, але лише автостради. І, враховуючи швидкість робіт, хто знає, яка їхня якість. Також відзначу непропорційність у розподілі матчів по українській території. Збірна мала би відіграти хоча б у трьох містах, і одним із них мав бути Львів».
Оніка Медвецька, випускниця УжНУ:
«Я не вельми яка фанатка футболу, до того ж через Євро мала неприємний інцидент. Через те, що угорський арбітр зіпсував матч українцям, у Закарпатті косо дивилися ледь не на всіх угорців. Мені навіть лихословили в маршрутці незнайомі нетверезі люди, коли спілкувалася з батьком угорською (ксенофобія визирнула там, де її найменше чекали. – Авт.) А ще, до речі, у дні матчів Євро ледь не всі кафе перетворилися на гамірні збіговиська. Ніде було спокійно посидіти й обговорити справи чи просто поспілкуватися. Вважаю, що не всі заклади мали би транслювати футбол!»
Думки збирав
Тарас ВАЩУК
P. S. Знайомий літератор Іван Андрусяк, котрий живе у Києві, також трохи пожалівся автору: «Організатори Євро − несусвітні жлобиська! Дітлахам, котрі зробили шоу-закриття турніру (серед них і мій Івась), навіть не дозволили подивитися гру на стадіоні − виперли у фанзону, й вони, поки добиралися, пропустили частину першого тайму головної гри Євро…»
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.