Фул-контакт на мечах

Закарпаття – регіон України, де найбільше середньовічних замків – нарешті має фестиваль історичної реконструкції. Утім, на святі "Срібний татош" власне на реконструкторстві не так наголошують, бо ж не уповні дотримуються вимоги до якомога більшої відповідності добі, яку представляють учасники, відтворенню її атрибутів в усіх деталях. Отже дійство назвали фестивалем середньовічної культури – такий вже давно проситься ще більше оживити палац Сент-Міклош, перший в Україні замок, узятий приватною особою в оренду, який є осередком цікавих заходів. І от на подвір’ї замку розгорнуто ристалище та сцену, трохи збоку – бівуак із наметами та кухнею, чути брязкіт обладунків та рясно яскравих суконь дам, які супроводжують лицарів…

Йосип Бартош, котрий вже давно опікується перетворення замку на культурно-мистецький центр, не приховує задоволення від того, що свято таки відбувається. У костюмі, який нагадує про часи Ференца Ракоці ІІ, він разом із дружиною Тетяною зустрічає лицарів та їхніх прекрасних дам – гостями палацу є угорці, словаки та представники реконструкторських клубів кількох регіонів України: Львова, Одеси, Києва, Вінниці…

"Приїхали й лицарі "Альянсу ДЗХ", який об’єднує клуби Дніпропетровська, Запоріжжя і Харкова та є одним із найсильніших в Україні – його представники роками беруть участь у міжнародних змаганнях, це дуже хороші бійці, які перемагають в одиночних поєдинках. Угорські ж і словацькі гості більш зорієнтовані на дійство, подібне на театралізоване, натомість в українців – повноконтактні бої", – розповідає один із засновників ужгородського клубу середньовічної реконструкції "Меч Оріона" Юрій Кочут. Він щойно зійшов з ристалища, де протягом дня глядачі можуть оцінити вправність лицарів як у двобоях, так і в групових сутичках – богуртах. 

"Я дуже хочу, аби ця справа – лицарські бої – вийшла на рівень таких світових спортів, як баскетбол, гандбол, футбол, і було б добре, якби їх включили в олімпійські ігри; перспектива є, це альтернатива "гладіаторських боїв" – тільки гуманні", – каже Юра. Водночас розповідає – "спорт" таки вельми травматичний – подряпини і забої ніхто не рахує, трапляються й розсічення, які слід зашивати, непоодинокі переломи, утім, прикрі випадки бувають лише у разі, коли боєць не продумав захисту…  

До речі, він сам зробив для себе обладунки, звертаючись до італійського лицарства середини XV століття – "це, за нашими дослідженнями, в дечому відповідає нашому регіону, обладункам, які побутували тут", і демонструє – має на тілі копію "міланського захисту" 1450-го року, загалом же обладунки важать понад 20 кілограмів, бо ж "полегшені". Тим часом територія поруч "арени" рясніє шоломами, настромленими не мечі, кольчугами та щитами – рятуючись від спеки та втоми, лицарі знімають метал, аби відпочити… Загалом же подвір’я замку являє собою доволі химерну картину: люди в новітньому вбранні, які міряють середньовічну атрибутику, жінки у довгих сукнях на шнурівках з мобільними телефонами і фотоапаратами, ведучий у піджаку, що в мікрофон представляє колектив, що грає на старовинних інструментах… Дещо дивно, гамірно й яскраво…   

…І, схоже, це все більш ніж до душі господареві: "Сьогодні Чинадієвський замок уже можна вважати тим, до чого ми так довго йшли – культурно-мистецький та туристичний центр. А зараз це ще й місце, яке приймає такий фестиваль – перший на Закарпатті. Приїхали до 40 учасників-лицарів, їх прекрасні дами, також група, котра покаже нам виставу, музичні колективи, і дівчата, які влаштують дефіле авторського вбрання. Фестиваль – це не тільки бої, але й різні майстер-класи: середньовічної кухні, як працювати з деревом, як володіти зброєю – стрільбі з лука і арбалета… Ну, й навчання тому, як слід ставитися до дами серця", – усміхається пан Йосип.

Дами ж тим часом охоче фотографуються з туристами. Більшість вбрана в костюми середньовічних міщанок, які шили власноруч і котрі в різній мірі відповідають вимогам до одягу реконструкторів – найбільше ж власне не відтворень, а стилізації. Чи не найбільш серйозно і, власне, максимально "автентично", виглядають львів’яни, котрі прагнуть саме максимального відтворення обраної доби. Не романтичною забавою чи рольовою грою, а своєю справою вважають це Михайло і Ярема, які представляють військо-історичну дружину "Чорна Галич". "Це – дуже особливий, захопливий вид єдиноборств, прикладний спорт. І водночас – філософія, і просто хобі… Декому цікаво відтворювати матеріальну сторону – виготовляти костюми, обладунки… От і наші вбрання виготовлені максимально наближено до взірців епохи, яку ми відтворюємо. Та найбільше нам до душі бої – таке чоловіче змагання…" Хлопці, які нещодавно повернулися з Варшави з великого дійства "Битва націй", розповіли, що зараз в Україні, як і у всій Європі, дуже популярний реконструкторський рух і що вітчизняні лицарі у світовій першості посідають упевнене друге місце у двобоях на мечах. До речі, на "Срібному татоші" присутні й члени української збірної, і свою вправність вони засвідчують в запеклих повноконтактних боях – від щитів летять тріски, а від мечів – іскри, трапляються й нокаути та дострокові перемоги…

Учасники, віддихуючись після бою, говорять: місце обране вдало, і за якийсь час фестиваль у Чинадієві матиме свою "легенду", яка приваблюватиме сюди гостей з усіх усюдів. Що ж до назви "Срібний татош", то Юрій Гуледза, засновник мукачівського клубу "Веремій", що й був одним з ініціаторів фестивалю, оповідає: татош – це легендарний кінь із закарпатських казок, який допомагав своєму власнику боротися з ворогами, а найвідоміший "герой на татошеві" – лицар Бринда із Бронківського замку. Сам же кінь – істота химерна: він був триногим, а щоби збити з пантелику ворогів, його підковували навпаки – підковами у зворотньому напрямку…

…Коні на святі помічені не були, зате гостей розважали театралізованими дійствами, дефіле та середньовічними танцями, що зібрали на галявині під Сент-Міклошем цілий натовп. Звісно, й у самому палаці всяк час було доволі людно – відвідувачі залюбки оглядають цей осередок та всі його експозиції. У неділю в замку Сент-Міклош тривають як різноманітні забави, так і змагання за "49 золотих", які мають стати призом найвідважнішому і найвправнішому лицареві "Срібного татоша", першого на Закарпатті "фестивалю історичної реконструкції", чи то радше – середньовічної культури…

Усі тонкощі середньовічної культури на території сучасного Закарпаття – у фоторепортажі Йожефа Кіша.