Будівля лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка в Ужгороді цієї осені відзначатиме 100-літній ювілей. Її звели за проектом угорського архітектора Кароя Коха 1912 року, і відтоді імпозантне приміщення неодмінно з’являлося чи не в усіх наборах листівок із найгарнішими краєвидами Ужгорода.
Рожевий мармур – з Румунії, меблі – з Угорщини
Останні кілька десятків років старовинна будівля перебуває, можна сказати, в жалюгідному стані. З неї постійно обсипається штукатурка, загрожуючи здоров’ю школярів і просто перехожих. Воно й не дивно, адже востаннє фасад гімназії, більше відомої в народі як «перша» школа, фарбували ще в радянському 1984 році.
Нині директор цього навчального закладу, Михайло Мегеш, розповідає: «Споруду почали зводити в листопаді 1911 року. На її місці був невеличкий старенький будинок – мабуть, одне з господарських приміщень водяного млина, котрий розміщувався поряд. Роботи вели такими швидкими темпами, що будівля постала за якихось 13 місяців. Весь потрібний матеріал завозили з Угорщини й Трансільванії: звідти доправили і рожевий мармур для сходів, і білий крейдовий туф на оздоблення цокольного поверху, і навіть усі меблі».
Історія споруди-ювілярки і справді цікава. Спочатку в ній розміщувалася Ужгородська угорська королівська державна горожанська дівоча школа, згодом – губерніум, або Цивільна управа Підкарпатської Русі, далі – чеська горожанська школа, а відтак – чоловіча середня школа № 1. 1955 року навчальний заклад став змішаною загальноосвітньою трудовою політехнічною середньою школою. У 1959 році їй було надано ім’я Т. Г. Шевченка, а з 1960-го запроваджено поглиблене вивчення англійської мови. У 1973 році звели бічну прибудову, що додало ще 8 навчальних класів.
2001 року запровадили німецьку мову як обов’язкову другу іноземну, з 2005-го року – латину. 2007 року «першу» школу, відому насамперед поглибленим вивченням англійської мови, реорганізували в лінгвістичну гімназію ім. Т. Г. Шевченка Ужгородської міської ради Закарпатської області. Нині в будівлі на набережній Незалежності навчаються лише старші класи – початкову ланку перевели в приміщення колишнього дитсадка № 4 на вулиці Високій.
У директора в школі була квартира з 6 кімнат
Колись, ще за часів угорської міщанської дівочої школи, цей навчальний заклад вважався просто зразковим. Тут було 8 класних приміщень, 2 – для рукоділля, 2 робочі кабінети для директора, по одному – для приймання батьків, вчительської бібліотеки, вчительських нарад, інспектора, чергового й лікаря. До речі, у директора, котрий жив тут-таки, – у правому крилі першого поверху була своя квартира, відгороджена від коридору. Вона складалася з цілих 6-х кімнат й окремо 2-х кімнат для прислуги. Також уже тоді була спортивна зала, роздягальня, зал для малювання, молодіжна бібліотека, природнича аудиторія, актова зала тощо.
Що нині залишилося в приміщенні гімназії від тих часів? Мабуть, нічого, окрім старих дверей, вікон і однієї шафи секретаря, в якій зберігалася шкільна документація. Красиві грубки демонтували 1974-го, коли проклали нову внутрішню систему опалення. Коли кілька років тому влада міста виділила кошти на заміну старих вікон на склопакети, вдалося врятувати чудові дерев’яні віконниці, які, розкладаючись за принципом гармошки, закривали віконні отвори.
«Загалом конфігурація приміщень лишилася незмінною, – розповів «Замку» під час невеличкої екскурсії приміщенням директор лінгвістичної гімназії Михайло Мегеш, – змінилося лише призначення багатьох кімнат. До прикладу, там, де нині продають пиріжки, колись був вантажний ліфт і приміщення для зберігання вугілля. Машина під’їжджала до входу в це господарське приміщення, з неї розвантажували вугілля, яке ліфтом піднімали на всі поверхи. Поряд була пральня.
Також до 50-х років тут, у цоколі, містився гуртожиток для хлопців, котрі доїжджали на навчання з навколишніх сіл. А ще – квартира коменданта, або завгоспа. Її звільнили років 15 тому, і тепер там кабінет праці. Однак сама ідея того, що при будівлі школи завжди живе людина, яка за нею наглядає, мені особисто подобається досі».
У стінах за 100 років не з’явилося жодної тріщини
«У нашої школи величне горище – 15 метрів заввишки. Коли неподалік ще працював млин, там жило надзвичайно багато голубів: їх, певно, приваблювала можливість удосталь харчуватися зерном. Птахи зникли разом із млином, але слід по собі залишили. Коли на початку 2000-х років ми розпочали ремонт даху, то були просто вражені масою посліду! Здається, вивезли тоді його кілька вантажівок, зате нині наше горище чисте і гарне.
Колись я мріяв зробити тут додаткові приміщення, навіть ви́ходив проектно-кошторисну документацію, але цей проект передбачає багато коштів, яких наразі місто не може собі дозволити. До речі, коли прибирали горище, я випадково знайшов 2 панорамні світлини з краєвидами на набережну до побудови школи й після її зведення. Відчистив їх, і тепер вони прикрашають мій кабінет», – розповів Михайло Мегеш.
100-річна споруда справді зроблена на віки. У стінах досі немає жодної тріщини, натомість у новішій боковій прибудові 70-х років минулого століття всі недоліки видно вже тепер. Школа добре продумана як зовні, так і зсередини. Товщина стін сягає метра, тож узимку прогріті стіни добре тримають тепло, а влітку тут завжди приємно, прохолодно. Щодо фасаду, то якихось особливо складних елементів в його оздобленні не спостерігається – все лаконічно і чітко. Ось тільки не гарно, що штукатурка на будівлі вже давно не тримається купи, потребуючи негайного ремонту.
Михайло Мегеш розповідає, що відтоді, як він тут директорує (а це ось уже 25 років!) фасад старовинної будівлі не ремонтували. Звертатися з проханнями про виділення коштів він почав з 1990 року, але оновлення постійно відкладали, отож воно з року в рік ставало все дорожчим і потрібнішим.
«За радянських часів вирішити такі питання було легше, адже навчальні заклади, як правило, закріплювали за певними підприємствами, котрі допомагали в разі потреби коштами. «Першою» школою опікувався механічний завод, тож проблем із ремонтами не було. На жаль, потім усе це лягло на плечі батьків і міської влади», – зазначає Михайло Мегеш.
До урочистостей у гімназії готують книжку зі світлинами всіх випускників
з 1945 року
Як міський депутат, минулого року Михайло Михайлович активно лобіював питання про ремонт лінгвістичної гімназії, фасад якої руйнувався просто на очах. Напевно, якби не поважний вік будівлі, до його слів ніхто б і не дослухався. Та все ж міська влада погодила в бюджеті на 2012 рік мільйон гривень на оновлення. Відгукнулися на прохання Михайла Мегеша й усі обласні депутати від Єдиного Центру, котрі проголосували за виділення ще 2,5 млн грн на капітальний ремонт пам’ятки архітектури.
Ці кошти дозволять зробити багато. За виділені ужгородською владою 80 тисяч грн уже виготовлено й погоджено проектно-кошторисну документацію, яка успішно пройшла експертизу. Нині очікують виділення коштів від обласної влади. Якщо все буде добре, з червня оголосять тендер на виконання робіт, який бюрократично розтягнеться ще на місяць, тож, імовірно, з середини літа лінгвістична гімназія порине у великий ремонт.
По-перше, в будівлі замінять 113 старих вікон, які виходять у внутрішній дворик, по-друге, встановлять електричне опалення (газову міні-котельню побудувати нема можливості, адже в школі дуже маленький внутрішній дворик). Крім того, під пильним наглядом головного архітектора Ужгорода і відділу охорони культурної спадщини управління культури ОДА ремонтуватимуть фасад. Змін також зазнають коридори, які хочуть відчистити від щорічних нашарувань фарби і, можливо, відновити їхній вигляд за старими фотокартками.
Слід сказати, що фасадні елементи будівлі лінгвістичної гімназії не зміняться зовсім. Єдиною разючею зміною, що впаде в око ужгородцям, буде колір цоколю. Річ у тім, що 100 років тому для оздоби цього поверху використали білий крейдовий туф, який з роками вкрився пилом і став геть чорним. При реконструкції фасаду його планують відчистити струйно-пісковим методом, тож він знову стане незвично білим.
Капітальний ремонт будівлі має завершитися до жовтня 2012 року, тобто якраз до святкування її сторіччя. Михайло Мегеш поділився секретом, що оновлену споруду урочисто відкриють у дні святкувань, коли до школи запросять випускників, учителів і поважних гостей. Тоді ж присутнім презентують книжку, яка вже готується до друку у видавництві «Ґражда». Називатиметься вона «Першої школи не забудем ніколи» і буде унікальною тим, що в ній уперше зібрали світлини й відомості про всіх (!) учнів і педагогів від 1945-го до 2012-го років, а це не багато, не мало – 6 тисяч ужгородців.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.