Борис Петровський: Професійний спорт – це спосіб життя!

Головні досягнення закарпатського спорту нині асоціюються, в основному, з жіночим гандболом. Мабуть, саме цим можна пояснити стабільний інтерес публіки до матчів закарпатських «Карпат». Серед складових успіху закарпатських гандболісток експерти називають міцні традиції цього виду змагань, системну підтримку керівництва області … Беззаперечною запорукою будь-якогї спортивної «справи» є наставник, керівник, тренер, особливо, коли мова йде про команду. У наших «Карпат» з цієї складової все склалося. Борис Петровський, хоч і наполягає на своєму колись – принциповому небажанні працювати з гандболістками, нині твердо і віддано відстоює інтереси підопічних. Про принципи, методи, перспективи вітчизняного спорту – в інтерв’ю з прекрасним слухачем, як не парадоксально це звучить, наставником «Карпат» Борисом Петровським.

– Чому Ви не хотіли свого часу працювати з жінками?

– Тому що я вважаю цей вид спорту не жіночим. Незважаючи на той факт, що гандбол був винайдений в Данії саме для прекрасної статі. Але він, по-моєму, занадто контактний і мені щиро шкода бачити, наскільки болісний він для дам …

– Ви, очевидно, і тренування проводите з урахуванням статі своїх підопічних?

– Не зовсім так. Слов’янська особливість спорту полягає в тому, що в роботі з командою необхідний диктат. Якщо західний спорт побудований на партнерських взаєминах, то в наших, ментально пострадянських колективах робота будується на методі жорсткого авторитаризму.

 – Чому?

– Мабуть, занадто багато – в традиціях та історії. Західні спортсмени навіть в період відпусток чітко дотримуються графіків, стежать за формою. Вони розуміють, що повертати форму набагато складніше, ніж її зберігати. А наші без контролю зриваються, відриваючись на повну … Правда, отримавши досвід за кордоном, як правило, віддають перевагу західному способу взаємин зі спортом, мабуть, оцінивши його принади.

– Невже кричите на підопічних?

– Так … Ви розумієте, адже потрібно знайти підхід, придумати, що і як сказати, щоб мотивувати гравця … Адже підвищена емоційність може образити (не принизити), розлютити, підбадьорити, але наші йдуть і дають результат, а словачки, приміром, ні .Як це пояснити?

– А плачуть Ваші дівчата?

– Так, я бачив … Але ж кожен знав, на що йшов. Спорт – це самовіддача, щоденна робота, іноді – на межі, але чесна робота, яка не терпить «волини» …

– Невже така вже чесна?

– Я до сих пір говорив про свою команду. А абсолютної чесності у спорті немає. У великому спорті. Сьогоднішній великий спорт – це демонстрація людських можливостей, стимульованих високими технологіями. Саме тому допінг-контроль, наприклад, постійно посилюється, але фармацевтична галузь удосконалюється ще успішніше.

– Вихід?

– Мораль. Мораль тренера, мораль лікаря, мораль спортсмена … Хоча … Проведене серед олімпійських чемпіонів опитування показало, що 90% з них погодилися б використовувати шкідливі для здоров’я препарати, знаючи, що вони поліпшать результат …

– Чому ж тоді не вдається досягти бажаних результатів? Приміром, в обожнюваному масами футболі?

– Мені здається, що великою проблемою вітчизняних ігрових видів спорту є установка на боротьбу за будь-який рахунок. Подивіться, як грають західні команди: вони отримують задоволення, демонструючи справжнє шоу. А наші виходять помирати з тим, щоб «мертвими» провалити наступну гру. Чому так – можна довго філософствувати. Але думаю, головна установка – з часів радянського спорту: результат – будь за що …

– Але ж не все так погано було?

– Та, звичайно ж, ні! У Радянському Союзі існувала відмінна система спортивної і фізичної підготовки. Починаючи з ранкової гімнастики, в школах, спортивних секціях … А тепер що? Хіба можна всерйоз говорити про фізичну культуру в школах, маючи 2 уроки на тиждень?

– Але ж спорт – ще й непоганий бізнес …

– Не в нашій країні. Чесно кажучи, я не знаю жодної прибуткової команди. Усе тримається на меценатах. Адже на заході клуби – справжні підприємства: з виробництвом, брендом, величезними, відвідуваними за непогані гроші стадіонами, продажем власних трансляцій … Нічого подібного у нас поки немає.

– До речі, про гроші … Яка ситуація у Вашій команді?

– Я думаю, якщо запитати тренера найбагатшою футбольної команди, чи вистачає йому коштів – відповідь очевидна. Найголовніше – ми отримали фінансову стабільність. Грошей завжди не вистачає, але стабільність і можливість розраховувати на неї – вже немало. Крім того, ми маємо серйозну підтримку мотиваційну. Я не знаю жодної жіночої команди в Україну, матчі якої транслювалися б по телебаченню. У нашому розпорядженні – відмінний зал, грати в якому приїжджають гості не лише з усієї України …

– Невже мотивація така сильна і необхідна?

– Для успішної гри необхідно багато складових. Умови – безумовно, талановиті гравці – обов’язково, інтенсивні тренування – 30%, але теж важливі. Все-таки, – мотивація, психологія, настрій! Адже професійний спорт – це образ і спосіб життя. Тут важливі і азарт, і злість, і впертість.