Закарпаття не увійшло до переліку областей, де «обкатується» медична реформа, яку незабаром мають поширити по всій Україні. Проте необхідність змін диктують самі реалії. Останні кілька тижнів, зокрема, стала надзвичайно гучною тема медичної допомоги в Ужгороді та Ужгородському районі.
Від обурення до формування бачення
Перший «камінець», який викликав чималі «кола на воді»,– ще передноворічне повідомлення про те, що голова ОДА Олександр Ледида разом з мером Ужгорода Віктором Погореловим відвідали міську поліклініку №2 і резюмували: заклад має великі площі, а обслуговує дуже мало пацієнтів – близько 20% тих, що лікуються в місті. Тому треба робити в Ужгороді одну поліклініку і саме на базі закладу №2. А ще – для оптимізації медичних закладів треба, щоб мешканці Ужгородського району стаціонарно лікувалися в міській лікарні.
Буквально наступного ж дня ще гостріше з цього питання висловився на прес-конференції мер Ужгорода Погорєлов: 30% усіх недужих у центральній міській лікарні Ужгорода – з найближчих районів. А угоду про бодай часткове повернення коштів місто має лише з Ужгородським районом. Тому, мовляв, пацієнти не з міста за лікування в Ужгородській ЦМКЛ повинні платити міському бюджету. Звісно, перспектива витягати гроші з власної кишені сподобалася мало кому.
17 січня на прес-конференції голова ОДА назвав конкретні цифри: у міській лікарні Ужгорода медикаментозне забезпечення пацієнтів – 5 гривень на добу, харчування – 4-5, хоча в обласних закладах тільки годують на 17-18 грн., а лікують за в –надцять разів більші суми. Олександр Ледида знову згадав поліклініку №2, яка ба мала стати єдиною і те, що об’єднання бюджетів дозволило б забезпечити медикаментами людей і підвищити якість харчування у лікарнях. Але все залежить від міського голови Ужгорода і того, яке рішення він прийме».
Звісно, вирішуватиме не так мер обласного центру, як керівництво Ужгородського району та депутатські корпуси обох органів місцевого самоврядування. Але насамперед доцільність і варіанти реформування вивчають фахівці-медики, які мають і чималий адміністративно-управлінський досвід.
З ініціативою розглянути питання реорганізації Ужгородська районна рада, на чолі з Михайлом Фединцем, офіційно звернулася до голови обласної адміністрації та обласної ради. Сформували робочу групу, до складу якої увійшло і чимало членів комісії з питань охорони здоров’я Закарпатської обласної ради, яку очолює професор-нейрохірург Володимир Смоланка. Також у складі робочої групи голова комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення Ужгородської міськради Богдан Пацкань, генеральний директор обласного клінічного територіального медичного об’єднання «Фтизіатрія», депутат облради Василь Скрип, головний лікар Ужгородської міської клінічної лікарні, депутат облради Іван Курах, головний лікар обласного наркодиспансеру, депутат Ужгородської міськради Василь Кручаниця, голова Ужгородської райради Михайло Фединець, перший заступник Ужгородського міського голови, депутат облради Віктор Трикур.
Володимир Смоланка підсумував пропозиції робочої групи. «Основна мета реорганізації медицини міста та району – покращити якість медичної допомоги. Пропонується створити територіальне медичне об’єднання, де б надавалися медичні послуги мешканцям району та міста. Наразі до третини ліжк як у міській так і у районній лікарні використовуються як соціальні. Серед переваг – в місті є потужна клінічна та дитяча лікарні, перинатальний центр. Тут й краща медична апаратура. Тобто є можливість повноцінно організувати другий рівень медичної допомоги для мешканців Ужгорода та району. Іншими словами поєднання фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів – запорука вирішення існуючих проблем в галузі. Модель, яка ефективно діє на території Закарпаття, коли районна та міська лікарня діють в межах єдиної структури, є оптимальною і для Ужгорода та Ужгородського району», – відзначив Володимир Смоланка.
Головний лікар Ужгородської міської клінічної лікарні Іван Курах переконаний, що реорганізація не призведе до скорочення спеціалістів, а навпаки, до концентрації фахівців, які працюватимуть в межах нового медичного територіального об’єднання. «Це дозволить нам надавати цілодобову ургентну допомогу з усіх видів медичного спрямування. Також суттєво зростуть видатки на харчування та медикаментозне забезпечення пацієнтів. Додаткові кошти будуть використані й на нове діагностичне обладнання. Тобто як мешканець Ужгорода, так і мешканець району отримає якіснішу медичну допомогу», – констатує головлікар закладу.
Ліжок купа, толку — мало
Ужгород у спадок від радянської доби отримало досить потужну клінічну лікарню на 400 ліжко-місць та ще чималу міську дитячу лікарню. Така кількість ліжок, за формульними розрахунками, могла б бути в місті приблизно на 300 тисяч мешканців, тоді як переписи фіксують близько 116 тисяч ужгородців.
Ужгородський район у двох лікарнях разом – Чопській та Середнянській, має 200 ліжок стаціонару на близько 85 тисяч громадян. Але ці ліжка не є повноцінними, — знають медики, — бо вони є однопрофільними і фактично…– соціальними.
Хоча працюють районні «вузькі» спеціалісти – ендокринолог, кардіолог, акушер-гінеколог, пульмонолог та інші, але ліжок цього профілю в районі немає. Відтак ці фахівці займаються диспансеризацією, амбулаторною допомогою, виїздять у села, а стаціонарну допомогу не надають, відправляючи хворих у міські та обласні лікувально-профілактичні заклади Ужгорода.
В обох районних лікарнях Ужгородщини немає реанімаційного і хірургічного відділень, тобто людині з будь-яким тяжким захворюванням, травмованим — допомогти не можуть і таких пацієнтів знову ж таки везуть в ужгородську центральну міську клінічну лікарню. Крім того, немає можливості проводити комплексне обстеження, а відтак і лікувати весь організм, а не окремо якусь гостру недугу, не зважаючи на інші супутні та хронічні захворювання. А саме це, у тому числі, передбачає один з аспектів реформування системи охорони здоров’я у державі загалом – створення госпітальних округів повинно сконцентрувати фахівців та найкраще (читай – найдорожче – Авт.) обладнання.
Сьогодні для мешканців Ужгородщини найактуальніший принцип – організуй собі сам
За хірургічну допомогу мешканцям Ужгородщини і жінкам, які народжують, район платить місту трансферти, на цей рік це десь близько 8 мільйонів гривень. Але де-факто міська лікарня мешканцям району надає значно більше допомоги, ніж перераховується коштів. Водночас район не може віддавати більше, бо утримує також і свої ліжка. Навіть при бажанні районній владі недоцільно мати, наприклад, терапевтичні ліжка і платити за такі ж місту. У разі ж об’єднання трансферти з району в Ужгород на медицину могли б знано зрости і, головне, використання грошей було б ефективнішим.
Друга проблема – у районі немає обладнання, яке потрібне для якісної медичної допомоги вторинного рівня, тобто в умовах стаціонару. Отож, люди самі їдуть в Ужгород (а Конституція гарантує право вибору лікаря) і лікуються там. З одного боку, спрацьовує упевненість, що в Ужгороді отримають кращий рівень допомоги. З іншого – люди змушені йти в міську лікарню через цілком об’єктивні причини – ту ж відсутність обладнання, реанімації, хірургії тощо.
Ще одна дуже суттєва причина, чому легше лікуватися в Ужгороді: інакше треба діставатися в Чоп або Середнє. Тобто, наприклад, мешканцю села Кам’яниці (розташованого у напрямку Перечина) доводиться їхати в Ужгород, а звідти – в Чоп. Звичайно, як жартують, треба мати дуже міцне здоров’я, аби так лікуватися. Так само «зручно» і рідним провідувати хворих. А за будь-якою довідкою, наприклад, коли треба пройти медогляд, здати аналізи, доводиться їздити туди-сюди і декілька разів. У порівняно кращій ситуації мешканці самого Середнього і Чопа та прилеглих сіл, хоча не раз і їм для якихось спеціалізованих обстежень доводиться «кататися» в обласний центр, а тому вони апріорі шукають можливість лікуватися в Ужгороді.
Відтак і місто, і район мають потужний, але недостатньо ефективно використовуваний ліжковий фонд і досить мізерне фінансування, а якби їх об’єднати – виграли б і фахівці, і, що найважливіше, пацієнти.
Інша проблема, яку б вирішила така реформа – Ужгородщина не має жодного соціального закладу. Ніде утримувати літніх самотніх людей, невиліковно хворих, яким необхідно забезпечити достойне завершення земного життя. А у разі об’єднання і створення міськрайонного лікувального центру, районні ліжка можна було б звільнити саме для соціальних закладів, паліативної, хоспісної допомоги. Тепер вони, в основному, і виконують таку функцію, але за мізерні гроші – на охорону здоров’я. А тоді б використовувалося співфінансування, наприклад з бюджетів різних рівнів, за соціальними програмами, грантами, які пропонують саме для такої допомоги чимало закордонних фондів, релігійних і благодійних організацій.
Також у районі варто розвивати і робити більш якісною медичну допомогу першого рівня – тобто сімейно-амбулаторну. На Ужгородщині вже діють 25 амбулаторій сімейного типу, 30 ФАПів, і ця робота теж має свою специфіку, потребує розвитку і вдосконалення.
Володимир Смоланка переконаний, що питання треба дуже докладно вивчити, зважити усі аргументи. Як то кажуть, сім раз відміряти, перш ніж раз реформувати. Не йдеться про механічне додавання ліжок, грошей чи посад. У цьому контексті треба розглядати і створення нових відділень, єдиної поліклініки, можливо, якихось реабілітаційних закладів. Необхідно і центральним органам влади представити всі розрахунки для корективи, можливо, формульних розрахунків, виділення коштів. Подумати, скажімо, як ефективніше використовувати для мешканців Чопа можливості відомчої медицини. І найголовніше: вкрай необхідно знайти мудре, виважене рішення як підвищити класність обладнання, а відтак — якість допомоги людям.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.