Ужгородці б’ють на сполох!

Для журналістів завжди важливо знати, що їхні матеріали викликають інтерес і живу участь читачів. Удвічі приємно, коли існує так званий "зворотній зв’язок" – читачі пишуть і телефонують до редакції і пропонують продовження вже піднятих газетою проблем.

Так, на цьому тижні до нас звернувся Леонід Олександрович Баскаков, який проживає на вул. Жемайте. "Це добре, що міська влада вирішила встановити безкоштовно електричне опалення незаможним городянам. Ви пишете, що такі конвектори, за словами мера, встановлені вже в 600 оселях. Тоді незрозуміло, як визначається черговість такої установки. Я особисто вже чотири роки чекаю своєї черги. На момент складання графіка я був занесений до списку під номером 143. Це набагато менше, ніж озвучені 600, але до цих пір ні від міськвиконкому, ні від електриків – ні слуху ні духу. мерзну і чекаю … "

Схожу проблему описала О. А. Мотовилін. Вона поцікавилася в Ужгородському міському районі електромереж (вул. Жупанатська), як і за які гроші можна встановити розрекламований двухтарифний лічильник – за відсутності центрального опалення проблема економного користування електроенергією актуальна, як ніколи. Однак виявилося, що незважаючи на уявну економію, установка цього приладу може окупитися лише через роки. Електрики повідомили, що в першу чергу потрібно замовити розробку технічних умов, і коштувати цей документ буде 650 грн. Потім потрібно купити сам лічильник, ціна якого в середньому близько 400 грн, і заплатити за його установку 88 грн. Разом – майже 1140 грн. Але й це ще не все. Потрібно встановити новий кабель від щитової в під’їзді до нового лічильника – тобто, ще оплатити вартість дроту та роботу для його встановлення. Таким чином вартість переходу на "економічне опалення" ще збільшується і стає вже малореальною для більшості ужгородців.

Небайдужі ужгородці звернули також увагу на проблему бездомних родин. Наприклад, між колишньою котельнею по вул. Митній та студентськими гуртожитками прямо під старою вербою влаштувалася сім’я з дитиною шкільного віку. Із зібраного хмизу вони розпалюють багаття, щоб зігрітися і приготувати їжу, а будинком служить поліетиленовий навіс. «Душа болить, коли бачиш таке, – пишуть наші читачі, – і страшно подумати, що буде з цією сім’єю з настанням справжніх холодів. Вони ж теж люди! Невже міська влада або меценати не можуть виділити для таких нещасних сімей хоч якийсь критий кут в бараці з нехай мінімальними, але умовами для існування? Переживаємо лише, що публікація може тільки нашкодити нещасним – їх проженуть з насидженого місця, але нічого не запропонують натомість. Куди їм податися – нову вербу шукати?»

Ще одна читачка розповіла по телефону, що в неї буквально серце розривається, коли кожен день бачить на вулиці ще одну знедолену, молоду дівчину, відому ужгородцям як Мар’янка. Судячи з усього, вона не здатна повністю відповідати за свої дії, так як навіть замість мови видає лише стогони і гарчання. На її обличчі постійно видні синці і ледь загоюються рани. «Якщо вже соціальні служби не можуть нікуди визначити цю нещасну людину, то може різні релігійні гуманітарні місії взяли б участь у долі цієї Мар’янки?» – Нарікає жаліслива ужгородка.