Андрій Бачинський, Йосиф Бокшай, Михайло Приймич та Йосип Волосянський – це далеко не всі відомі постаті, які були згадані в історії монастиря святого Миколая, що розташований на мальовничих пагорбах Березнянщини. Історією Малоберезнянського монастиря цікавляться чимало таких науковців як о. Анатолій Кралицький Чину Сятого Василія Великого, о. Атанасій Пекар ЧСВВ, Н. Клин та Л. Цуга. Подорож маловідомими релігійними місяцями Закарпаття спонукала нас дізнатися трохи більше про історію цієї Святині.
Отже, найдавніша згадка про обитель – печатка 1435 року. Хоча, щодо зведення будівлі монастиря дати розходяться, особливо різняться дати закінчення будівництва. Деякі дані вказують на 1580-1634 роки, інші на 1635-ий. А дехто, навіть, каже і про 1742 рік.
Та, поки історики вивчають — у народі гуляє легенда. Кажуть, що жив колись граф Гомонай, а у селі Малому Березному був цвинтар. Граф захотів на його місті спорудити господарську будівлю. Почали викопувати яму, аби фундамент залити, та знайшли у землі нетлінне тіло дівчини у багатому вбранні. Дізнавшись про це, граф Гомонай змінив свій намір і звів на цьому місці каплицю. Згодом прийшли з Галичини законники чину святого Василія Великого. Один з них зробив собі келію, проводив Святі Служби та навчав хлопців наукам. А після його смерті прийшли інші ченці і продовжили його справи.
Чи дійсно було так, залишиться, скоріш за все, загадкою.
Однак, далі вже існують історичні факти.
Так, у 1733 році відбулось об’єднання монастирів на Закарпатті в єдину провінцію Василіанського чину. Ченці з Мукачівського монастиря прийшли до Малого Березного і до 1742 року побудували монастир. Сам храм звели у 1752 році, а до нього капличку та 20 келій у яких перебували 12 ченців.
У 1764 році у церкві з’явився іконостас зроблений майстром із Пряшева. Допомагав монастирю і Андрій Бачинський, єпископ Мукачівського монастиря, який активно сприяв культурному просвітленню Карпатської України. Трохи згодом, у 1861 році, з приходом нового ігумена Іринея Зелнія, церква та монастир пережили реконструкцію. За цей же час побудували каплицю Пресвятої Діви Марії Люрдської. Вже у 1896 році з’явилась каплиця на честь Святого Томи.
На початку ХХ століття з’явилася так звана «Каплиця на здоров’я». Люди дали їй таке ім’я, адже вона була зведена з ініціативи Анни Козак, яка приводила сюди свою хвору дитину. На це місце жінка принесла копію чудотворної ікони, і чудо таки сталося – дитина одужала.
Ще один масштабний ремонт храму відбувся в 1911 році. А коли у 1921 році запровадили реформу Василіанського чину, то монастир розквітнув та привернув увагу багатьох ченців. І вже з 1928 року у монастирі почали діяти чернечі студії — спочатку гімназійні, а через деякий час і філософські. Особливу увагу у навчанні приділяли мовам – випускники володіли грецькою, латиною, руською та німецькою. У таких студіях навчалися близько 10 хлопців протягом 2 років. Потім учні могли піти до Ужгородського або Мукачівського монастирів, залежно від бажання вивчати той чи інший предмет.
З 1932 року до Малоберезнянського монастиря приїжджає Йосиф Бокшай і довгий час розписує храм. Художник часто виконував роботи на замовлення, зокрема, з художнього оформлення кам’яних церков, які тоді почали масово з’являтися в Підкарпатській Русі.
У 1947 році радянська влада повністю ліквідує монастирі Чину Святого Василія Великого. Приміщення храму довгий час використовували, як спортзал та склад, тому майже всі старання митців були знищені. Монастир переробили у школу-інтернат. І у 1973 році побудували новий корпус для дітей.
Незважаючи на все, що відбувалося, церква проводила свої служби підпільно. Почали говорити про відродження монастиря у 1989 році і в 1991-му храм офіційно зареєстрували. Поступово повернули і всі корпуси монастиря.
Однак, на превеликий жаль, знищені розписи не вдалося відновити, тому художник Михайло Приймич розмалював храм заново. А роботою над іконостасом п’ять років поспіль займався майстер-різьбяр Йосип Волосянський, представник невеликого гурту сучасних закарпатських майстрів художнього дерева. Опанувавши різні техніки й технології, він створив свою стилістику живопису й іконопису, але його головним мистецтвом стало іконостасне різьблення.
Сьогодні монастир та церква відкриті для відвідувачів. Бажаючі можуть прогулятися стежкою з каплицями, що зображають шлях Ісуса, який несе хрест. Також у кожного є можливість стати учасником хресної дороги або просто бути присутнім під час молитви та проповіді.
Автор тексту і фото — Катерина Суслова
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.