Я не лікар, не екстрасенс… Тому говорити про те, скільки триватиме це випробування не можу і не буду! Розумію одне: слід зосереджуватися на позитиві і примножувати позитивні емоції, позитивний досвід, формуючи навколо себе атмосферу, яка захищатиме від озвіріння і реального хаосу.
Ділюся конкретними фактами, які відбулися у різних містах, різних країнах і «пов’язали» мене, близьких мені людей невидимими ниточками здорового глузду і сподіванням на те, що людство заслуговує на продовження не лише існування, але життя…
На початку тижня одна поважна пані у Львові вирішила ввечері зайти у продуктовий магазин. Молодий чоловік (у масці) попросив: «Дозвольте мені заплатити замість вас?». Пані ошаліла, але хлопець сказав: «Я так хочу, вам же ще за комунальні платити». Сума була не надто суттєвою, але поважна пані вже тиждень зі сльозами на очах, за будь-якої нагоди розповідає про цей випадок…
За кілька днів по цьому один прагматичний підприємець в Ужгороді суттєво знизив орендну плату за власне приміщення на прохання орендарів: час непростий, виручки не ті… Того ж дня його синові, що проживає у столиці сусідньої держави, власник квартири зменшив суму виплати за орендовану квартиру…
А ще за кілька днів поважну пані приватний перевізник доправив до Ужгорода. Відмовився взяти винагороду. Тому що 6 років тому дочка поважної пані не питала його, чому він дружину і дитину привіз на Західну Україну, а не залишився воювати на Донбасі…
Невидимі ниточки пов’язують нас, наше минуле і майбутнє… Тому на моє тверде переконання, навіть зараз слід думати, які вузлики ми зав’язуємо щоденними вчинками, аби «ниточка» привела нас у майбутньому до життя…
Фото, що має дуже опосередковане відношення до тексту, Катерини Ірхи
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.