‎Авторські печінкові ковбаски і перлові купати — від Вікторії Жуйко-Сабо‎

Йой, я точно можу вести безкоштовні тренінги особистісного зростання на тему «Як найти собі бабрачку у вихідний, замість того, щоб йти на прогулянку у гарну погоду». Оскільки душа хоче романтики, а більш м’яка частина тіла пригод, вирішила я зробити щось типу гурки.

Так, я знаю, що гурку роблять лиш з власного вгодованого пацяті, але тут чоловік категорично проти, ще йому паця на 6 поверсі не вистачало. І так, я знаю, що щоб робити гурку, паця треба різати власними руками, от тут напевно й вся проблема, бо дивитись я на таке не можу, купила свіжатину у м’ясника Васі і збила «гурочну карму». І ще я пропустила усю алкогольну естафету «по пісЯть» під час усіх процесів, тому класичної гурки не вийшло…
 Це зрозуміла я вже потім, однак у файної жони кожен недолік це й перевага. 

Тут головне страву правильно назвати, тож вийшли чудесні авторські печінкові ковбаски і перлові купати. Що я зробила? Відварила у трьох водах, тричі плюнувши через ліве плече, упродовж години точно порізані серце і печінку. Остудила, пропустила через м’ясорубку. Відварила хороше, відносно жирне м’ясо, у двох водах. Додатково сала я не брала, бо планую цю страву давати дитині, тому дуже акуратно я підійшла і до спецій.

Перловку і рис я варила у чистій воді, додавши до неї по дві варіхи бульйону з м’яса. Взагалі рекомендують варити крупи у цьому бульйоні повністю, але я проти надмірно жирних продуктів (смішно, нє, коли про гурку говориш?). Далі я посмажила цибулю, у неї додала рис, печінку і частину м’яса, посолила, поперчила. У іншу частину цибулі додала решту м’яса, паприки, перловку і часник. У кожну суміш додала 100 мл молока. Спецій давала не надто багато, за що мене вже поганьбили, бо як гурка не перчена, у газдині, в якої 25% крові – мадярська. Але, не цього дня, мої любі!

Чому не вийшла гурка? Бо я використала дуже мало рису. Треба було на 1.5 кг печінки мінімум кілограм, а я тільки пів пачки. У результаті вийшло щось середнє між гуркою і таким смачним печінковим паштетом. Але запечене на грилі, з картопелькою пюре і кислою капустою – дуже файно. А кому треба «остроти ощущеній» — пішта завжди є в холодильнику.

Начиняла у промиту мадярську кишку через насадку на м’ясорубці. Далі 5 хвилин проварила у киплячій воді і змастила олією. Ну все, готово. На 5 кг готового продукту пішло: 0,5 кг риса, 0,5 кг перловки, 1.5 кг печінки, 2 кг м’яса, кіло цибулі, спеції, голівка часника, 200 мл молока, 8 метрів кишки і одне серденько.

І на сам кінець мушу сказати: ой не ті, не ті пішли діти. Зі свого дитинства процес гурки у мене асоціювався з невимовною радістю від можливості «надути» кишку. Коли я запропонувала це зробити Марії, вона сказала «фуй, не буду» і пихато пішла дивитися свій ютуб.

Підсумок: як на мене, перший досвід вдалий, бо не треба віддавати псам. На черзі печена пікниця!