До сусіда в гості — по враження

Вчора вперше була в Румунії на Дні добросусідства чи-то України та Румунії, чи-то двох прикордонних областей. Так з першого погляду важко зрозуміти, а якщо румунською, то не зрозуміти зовсім.

Так як ми не шукаємо простих шляхів, то поїхали не через Солотвино, а через Дякове, щоб ще дві години насолодитися оглядовою екскурсією румунським прикордонням. Дороги кращі, а гірські серпантини взагалі захоплюють. Люблю такі подорожі. В принципі, на якомусь етапі я була готова доїхати, розвернутися і попрямувати назад))

З огляду на те, як виглядає у Румунії кордон, прикордонники, митники і прикордоння, то відчуття ЄС не було. Зовнішній вигляд Сігету, де з дня заснування, тобто 692 роки не було ремонту, теж нагадує занедбаний музей просто неба. При чому музей, де законсервували не найкращий період у житті міста. Але люди виглядали щасливими. От прям сяяли, як перехожі у Відні. Мабуть, ми трішки по-різному сприймаємо життя і реальність. І щастя.

Тепер до свята. Вище я згадувала, що ми не шукали простих шляхів, через те пропустили якісь важливі івенти на кордоні. І половину офіціозу на сцені теж пропустили. А там підписували щось неймовірно значуще! Навіть прес-служба облради стверджує, що «У румунському Сігеті Рівіс та Москаль підписали знакові для Закарпаття угоди та програми спільних дій». Так, то й так. 

Але ми пішли в народ. Так от тут Україна дуже зручно влаштувалася – серед смачнючих і колоритних наметів румунських і угорських сіл наша сторона була представлена… людьми. Нами власне була представлена)) Нагадую, це День добросусідства нас і румунів, де ми їмо, а румуни і угорці годують. За це їм дяка величезна, адже померли б з голоду, бо лей місцевих я в очі не бачила (і в обміннику ужгородському я перемоги не здобула), а мої 10 євро ніяк не могли конвертуватися у якесь питво і їдло.

Отож йдемо ми такі між наметами ароматними й бурчимо животами голодними. І якби не музики-відчайдухи, то нас було б чутно. Підійшли до крайнього намету, там румуни краси навипікали і гостяться. «Ми зі сторони нареченого!» – було написано на наших обличчях. А так як ми ані бум-бум румунською, то всі слова сприймали як запрошення до столу. У підсумку, зі сторони нареченого назбиралося чоловік 10-15 наших, і ми чудово злилися із місцевим колоритом.

Окрім попоїсти на святі було й що подивитися. Вразили діти і підлітки. Вони запропонували присутнім долучитися до майстер-класів і показали самобутні речі, виготовлені власними руками. Не було ніякої формальної показухи – все по-справжньому. Купа інструментів, матеріалів (шкіри, хутра, вовни, деревини…), фарб… Над усім цим зосереджено творили діти. Було круто і цікаво! Ну, і національне вбрання сподобалося. Якось природньо і гармонійно воно на місцевих виглядало.
Окрема тема – це музичний супровід. Я ніколи не бачила і не чула, аби чоловік так самовіддано 5 годин поспіль лупив у барабан. Лупив і сяяв щастям, як нова копійка. Той барабан було чутно в усіх куточках парку Градіна Морі. Через той барабан не було чутно жодного іншого з десятків народних музикантів поруч, і ми очікували, що енергійний барабанщик таки викличе град або заметіль.

Власне через барабан і перспективу заметілі ми й вирішили звалити з парку. Та й приїхати у румунське місто і не побачити його – це безнадійно тупо. По дорозі запитали у місцевої поліції, як пройти до центру. Вони з нашого питання зрозуміли лише слово ЦЕНТР, ми з їхньої відповіді – нічого. Перепитали ще пару разів, доки не перейшли до мови жестів. То було результативно. До центру дійшли хвилин за 20. І тут перша суперечка – центр у Сігеті Мармацієї – це одна вулиця, а саме місто, як Чоп чи як Хуст? Моя думка з цього приводу незмінна – вулиць у центральній частині міста 4 чи 5, а саме місто – як Перечин.

З походу повернулися з враженнями і фотками для вас. А ще з Румунії привезли інформацію, що полуниця на трасі коштує 8 лей (54 грн), а у місті – 9,99 (67 грн). У нас дешевше – 23-30 грн/кг.

Вже в Ужгороді дізналася про насичену культурну програму для керівництва місцевої влади, що підписувала доленосні папери на сцені. Ми скромніше відзначили День добросусідства, але цікавіше і веселіше.

Румуни – класні сусіди, чого б з ними не дружити! Всім миру!)