Хто б що не казав, а ми таки багатий народ. Бо хто, як не ми, запросить до багатого столу, коли зі статків – прожитковий мінімум, у кого, як не у нас, брат за брата, сват за свата, а кум за кума? У якій країні настільки масово із нічого роблять щось, так глибинно вкорінивши слово «handmade» у все, що зроблене своїми руками?
А тепер у нас два Різдва, офіційно. І це ще одне багатство.
Хоча Різдво 25 грудня вірники західного обряду й так святкували, Україна тепер — одна з п’яти країн, де християни офіційно святкують Різдво двічі.
І це прекрасно. Бо ще не так давно нас відлучали і від Різдва, і від коляди, і від церкви, власне, нас просто позбавляли Господа.
На фото – картина М.Кінча «Коляда на Верховині»
Колядувати для нас, дітваків, було ділом святим, але й не без практичного інтересу: це була єдина за весь рік нагода заробити копійчину. Тож готувалися ми заздалегідь: виготовляли звізду або, за допомогою старших, вертеп (міні-церкву), розподіляли ролі (мені випадала завжди роль пастиря), а як тільки з’являлася в небі Віфлеємська (перша) зоря, вирушали в народ. Платили нам тільки копійками, найчастіше — мідними. Гроші то ще були дохрущовські (один карбованець згодом перетворився в 10 копійок, а 10 копійок — у копійку), але для нас і то був капітал. Нас було в коляді п’ятеро, при розподілі заробленого залишався кожному мізер, а все-таки свої, непідконтрольні батькам гроші.
Коли ми дійшли до хати нашої вчительки початкової школи, довго вагалися, чи проситися до неї «дом повеселити». Вчителька мусила бути за тодішніми нормами атеїсткою. Але жадібність узяла гору, до того ж ми в «ансамблі» мали рідного брата її чоловіка, що блискуче грав роль цигана.
Ми зійшли на ґанок, почали ритуальне дійство, та світло в будинку раптом погасло. Коли вже думали йти собі, двері розчахнулися і на порозі з’явився чоловік учительки — начальник Міжгірського фінвідділу. Його брат Іван про всяк випадок заховався за наші спини, а начальник тицьнув мені в руку паперову десятку (не копійки!) і майже пошепки попросив:
— Беріть, хлопці, лише не колядуйте.
І хоч ми були ще зовсім шмаркачами, зрозуміли: боїться сусідів, можуть «клепнути» на роботу.
Успіх нам додав запалу, і ми вирішили йти в Міжгір’я, щоб поколядувати у першого секретаря райкому.
Вже майже підійшли до центральної вулиці, розмірковуючи, як би не напоротися на гнів «столичних» конкурентів, — але біда прийшла з іншого боку. Нас перестрів міліцішта, вихопив звізду, розтрощив і завернув коляду назад.
Після цього ми сумно розділили гроші і розбрелися по домівках. Свято тривало. Але в душі вже його не було.
04.01.2003
Uzhgorod.in нагадує про розпочате опитування. Отже, як ви вважаєте, Різдво варто відзначати…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.