В сети появились фотографии столетней давности с изображением закарпатцев, празднующих Пасху. В качестве комментария к ним можно добавить рассказ известного исследователя истории Закарпатья, этнографа и литературоведа Юрия Жатковича (1855-1920).
— Мож сьміло казати, що Великдень у Русина є празник празників: Великдень для Русина середина року, до Великодня ладить ся довго, — пише Юрій Жаткович в Замітках. — Як у первий раз ударять у дзвін, біла челядь у празничнім убраню пилує до церкви. Право нести паску із церкви, приходить ґаздї, а як такого нема, найстаршому мущинї у фамілїї, і той несе її в чистім, білім обрусї на плечах: иньші речі, „пуд паску“, несе ґаздиня або її дївка, звичайно у тяльцї. Коло церкви стають у два ряди з пасками, а на кожду паску кладуть воскову сьвічку, запалену. Поки служба стоїть, куратор збирає для сьвященика за посьвященє містами яйця, містами перепічки, містами кілька крейцарів. Підчас служби роздають жебракам перепічки, яйця і другі речі. Тому, що сесь день такий, коли кожда душа, котра лиш кинути ся годна, іде до церкви, і то навіть така, що про якусь причину цїлий рік не була у церкві — можемо знати, що не лиш сама церков, а і двір церкви битком набитий людьми. Ледви дав сьвященик благословенє, коло церкви повстаає такий гомот, нїби люди від якої погибели хотїли утїкати, а то тому, бо Русин вірує, що чим скорше прийде домів із паскою, тим лїпше буде йому вести ся цїлий рік, і тому кождий випередити хоче другого.
Дома, перед порогом, останавливались, говорили: "Христос воскрес!» — кланялись и сразу же отвечали: "Воистину воскрес!" Затем заходили в дом. Поставив корзины на стол, хозяин брал паску и касался ею всех домашних — чтобы "так их люди чествовали, как паску чествуют". Помолившись, хозяин брал паску, крестил ее ножом и срезал с четырех сторон горбушки, которые давал скоту. Завтракая, все следили за тем, чтобы крошки с пасок не падали на пол. Ничто из священного не смело пропасть.
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.