У мережі з’явилися світлини сторічної давнини із зображенням закарпатців, що святкуют Великдень. Як коментар до них можна додати розповідь відомого дослідника історії Закарпаття, етнографа та літературознавця Юрія Жатковича (1855-1920).
– Мож сьміло казати, що Великдень у Русина є празник празників: Великдень для Русина середина року, до Великодня ладить ся довго, – пише Юрій Жаткович в Замітках. – Як у первий раз ударять у дзвін, біла челядь у празничнім убраню пилує до церкви. Право нести паску із церкви, приходить ґаздї, а як такого нема, найстаршому мущинї у фамілїї, і той несе її в чистім, білім обрусї на плечах: иньші речі, „пуд паску“, несе ґаздиня або її дївка, звичайно у тяльцї. Коло церкви стають у два ряди з пасками, а на кожду паску кладуть воскову сьвічку, запалену. Поки служба стоїть, куратор збирає для сьвященика за посьвященє містами яйця, містами перепічки, містами кілька крейцарів. Підчас служби роздають жебракам перепічки, яйця і другі речі. Тому, що сесь день такий, коли кожда душа, котра лиш кинути ся годна, іде до церкви, і то навіть така, що про якусь причину цїлий рік не була у церкві — можемо знати, що не лиш сама церков, а і двір церкви битком набитий людьми. Ледви дав сьвященик благословенє, коло церкви повстаає такий гомот, нїби люди від якої погибели хотїли утїкати, а то тому, бо Русин вірує, що чим скорше прийде домів із паскою, тим лїпше буде йому вести ся цїлий рік, і тому кождий випередити хоче другого.
Удома, перед порогом, зупинялися, казали: “Христос воскрес!”– кланялися і зразу ж відповідали: “Воістину воскрес!” Відтак заходили до хати. Поставивши кошика на стіл, господар брав паску і торкався нею усіх домашніх – щоб “так їх люди честували, як паску честують”. Помолившись, господар брав паску, хрестив її ножем і зрізав з чотирьох боків окрайчики, які давав худобі. Снідаючи, всі стежили за тим, щоб крихти з свяченого не падали на долівку. Ніщо зі свяченого не сміло пропасти.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.