Весна — пора мріяти…

От мрію я про інтерв’ю-сповідь рукожопих мудошльопів, що ремонтують наші дороги.

Я би щиро хотів побачити і почути цих людей (?) й взнати, чи вони у себе вдома так само розетки та крани ремонтують тільки під час дощу, затикаючи їх гілками, посипаючи зверху відходами асфальту, не забувши полити чайником із розпеченою смолою.

Що робить дорожник, коли у нього вдома забився унітаз? Заткнув гілкою, ходить посрати на балкон і чекає дощу, щоб почистити?

Після цього, звісно ж, мрію подарувати прокуратурі ціпки та собак-поводирів, якщо вони не бачать якості цього "ремонту" та те, як тануть в калюжах наші місцеві податки, про надлишок яких мені вже огидно чути.Також мрію чинуш-маргіналів із міськради пересадити із комфортабельних чотириколісних шедеврів автопрому Британської імперії на громадський транспорт, що своєю відсутньою підвіскою чітко дасть їхній дупі зрозуміти, що ні — не все гаразд з дорогами.

А тепер "Вніманіє, знатакі: вапрос". У нас взагалі є місцева влада чи як? Бо останніми днями після стільців у ямах я щось вже зовсім не розумію, навіщо нам ці люди.