Чи час для церкви, коли війна?

Ви знаєте, що я переважно не роблю особистих постів стосовно офіційних справ в ОДА.

Але, по-перше, я таки прес-секретар голови області й дійсно переймаюся цією роботою. Й по-друге, ця тема мене справді зачіпає, до серця, вже роками.

Словом, це важливо, як на мене. Тож, шановні, доповідаю.

Голова Закарпатської ОДА Василь Губаль зустрівся з Михайлом Сирохманом. Мали говорити саме про Костринську церкву, тему втручання в охоронну зону якої зараз активно підняли в медіа.

Але спілкувалися загалом про дерев’яні церкви як унікальну спадщину Закарпаття.

Під час розмови я пригадувала поїздки разом з Михайлом (приятельськими стосунками з яким, якщо відверто, пишаюся) до цієї краси, й те, як він любовно оповідає про кожну деталь старої церкви і як переживає і за те, що її варварськи «забляхували», або ж церква руйнується чи потерпає від недолугих «покращень»…

Василь Губаль, варто наголосити, — уродженець Хустщини, яка може похвалитися одними з, як на мене, найгарніших взірців дерев’яного сакрального зодчества Закарпаття (це ж неймовірна «Карпатська готика» — Сокирниця, Крайниково, цілком казкова Олександрівка й фрагмент церкви у Стеблівці, яка, на жаль, потерпіла від пожежі). І приємно, що керівник області «в темі» та вболіває за цю окрасу Закарпаття.

Звісно, війна — це наш біль і все, що з нею пов’язано є надважливим та потребує першочергової уваги, але й спадщину треба зберігати. Ось таке резюме розмови.

Отже, наразі намітили спілкування з релігійною громадою стосовно Кострина, і буде ділова розмова представниками Хустщини щодо перекриття дахів церков. Сподіваймося, що справи фронту й «соціалка з економікою» не завадять культурній спадщині…

Маю надію на дієве вирішення "гарячих" проблем і на поступ з темою дерев’яних церков в перспективі.