Вона розташувалася на 2 сотках землі, й нині її пік цвітіння. Це володіння ужгородського мандрівника-біолога Віктора Ганущина.
Раніше це була купа каміння з 4-х «КамАЗів», які попередні власники ділянки привезли для будівництва. Воно заростало ожиною, поки 2009-го пан Віктор не придбав цю дачу. «Вирішив, що робитиму альпійську гірку, «танцював» від великих каменюк, які не можна було зрушити з місця, – ділиться із нами. – За 2 роки завершив. Тут ще 2 «ЗІЛи» мучки, лісової землі й торфу. Й нині моя альпійська гірка – найбільша серед приватних в Україні». Він поступово висаджував різні рослини, квіти, карликові деревця. Їздив у Чехію набиратися досвіду у професіоналів, із львів’янами спеціально організували експедицію в Непал у Гімалаї на початку мусона, щоб побачити, як все цвіте, росте. Деякі з цих рослини маю у себе.
Ось «зелена губка» між камінням, яка родом із Тибету. «Це одна із видів аренарій, що буде мати білі маленькі квіти. Вона боїться підмокання, бо у природі росте на висоті 4000 м. Там взимку вона віддразу замерзає й чекає весни, а у нас дощ-холод-відлига», – пояснює В. Ганущин. Неподалік видніються різні види чималих кактусів, які узимку, як і аренарію, прикривав заскленою рамою, щоб на коріння не потрапляла волога. Повзучі зелені галузки із квітами – це «куряча сліпота» чи еуфорбія із Криму. Дошкуляють сойки, які деякі рослини, схожі на гусінь, видзьобують. Квітне синіми дзвіночками гентіана (тирлич).
Зауважую якийсь різкий аромат. Це пахне дафна із морем рожевих квіток. Тут ще є й листопадна, а також дафна Трансатлантика, яка на рік квітна 3-4 рази. Є й сон-трава фіолетового та червоного кольору, рідкісний тюльпан із Ірану. А які чудові флокси!
Скільки тут рослин? Господар зізнається, що не знає, бо гірка постійно в динаміці: висадиш, воно собі росте, а через два роки – вже нема, садиш інше. Тут є ще й 100 видів і сортів хвойних карликових. «Ось сосна чорна, такого типу, як садив ще Лаудон. Але ця карликова, раз на рік підрізаю старі гілки. Цей «кракозябрик» (дрібна хвоя на палиці) –мутаційна форма туї, її вивів чеський брідер Голуб», – деталізує Віктор. Ще є карликова ялиця, хвоїнки закручені, як бігуді, й називається Ice Breaker. Ось цефалотаксус –головчастий тис, його гілки нагадують папороть.
На питання «Що це вам дає?» відповідає: «Я цим живу. Навіть коли підстригаю, то знаю, як буде рости. Це мої діти. Мене іноді питають: «Чом крумплі не садиш?». А крумплі з’їв – і нема, а це – на все життя».
Улюблених «підопічних» немає, бо що кожна рослина гарна у свій період. «Коли квітнуть – це щастя. Я от сьогодні тричі підходив до гентіани. Нині квітне колекція піонів. Бачите, вони абсолютно інші, ніж ви звикли бачити. Тут дуже мало махрових форм, є японські, дикий кавказький», – веде далі.
Рослини Віктор Ганущин привозить і з країн, де буває, але переважно – із розплідників Чехії та Німеччини, бо там є культура створення альпійських гірок. У нас теж останні кілька років вони стали модні. «Поки наші ландшафні дизайнери не розуміють, що це таке. Бачив в Україні лише кілька альпійських гірок, зроблених професійно, бо японців запрошували. Все решта – водоспади, мармур, каменюки накидані. Це кітч. Тому у нас існує два типи гірок: перший – «торт», другий – «собача могилка». Я багато разів запрошував київських ландшафтних дизайнерів, щоб піднялися зі мною на гору Жандарми на Драгобраті, щоб побачили, як у липні гарно квітне схил: дикі гвоздики й айстри. Не цікавить їх. Ми не маємо у себе робити Монблан, ми повинні зробити шматочок нашого схилу», – резюмує.
Оксана Штефаньо
Фото автора та Т. Когутич
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.