Непотрібна поступка: справжні та вигадані загрози “угорського району” на Закарпатті

Останні кілька днів в Україні точаться запеклі дискусії про те, наскільки тотальною є “зрада” щодо створення начебто угорського району в Закарпатській області. Те, що це є “зрадою”, сумнівів у багатьох не викликає, і суперечка ведеться радше про її масштаб та наслідки, пише Європейська правда.

Тисячі людей переконані, що це рішення є поступкою Будапешту та особисто Віктору Орбану напередодні його зустрічі з Володимиром Зеленським, що йдеться про здачу національних інтересів та навіть цілих територій. Знову чути про угорський сепаратизм на Закарпатті і про повторення кримського чи донбаського сценаріїв у цьому регіоні, про запуск ланцюгової реакції до федералізації всієї України. 

Причому питання, навколо якого виник скандал, є настільки чутливим та багатогранним, що контраргументи звучать у кращому разі як виправдання і викликають звинувачення в антиукраїнській позиції.

Але сперечатися все одно критично важливо.

Адже історія з “угорським районом” відверто неправдива.

А частина міфів навколо неї сповнена антиукраїнських наративів.

Між тим ідеться про втілення однієї з найважливіших реформ в Україні після Революції гідності – децентралізації та адміністративно-територіальної реформи, які можуть і мають посилити країну, згуртувати її на основі найкращих європейських практик самоврядування. 

Це, звісно ж, в ідеалі. 

Звісно ж, будь-яку реформу можна провести і на шкоду, лишивши від неї тільки назву. Але давайте розберемося, що не так із перерозподілом районів на Закарпатті.

Берегівський, але не угорський

Нагадаймо суть проблеми.

За проєктом адмінустрою Закарпатської області, що його запропонував Мінрегіон, під самісінькими кордонами ЄС і НАТО буде розташований Берегівський район.

“В Україні створюють угорський район на догоду Орбану” – такі заголовки нікого не лишали байдужим. Та це твердження має проблему: воно неправдиве. І ось чому 

Про те, що Берегово є “столицею” українських угорців, знає, певно, кожен – а тому й район із центром у цьому місті охрестили угорським. А соцмережі додали ситуації загрозливості твердженнями на кшталт: “Тепер один з українських районів підпаде під керівництво угорців”. 

Однак, по-перше, Берегівський район вже зараз існує в Закарпатській області. 

Він був створений ще за радянських часів та існував весь час української незалежності. Сьогодні це – один з 13 районів області. Тому це точно не щось нове. Так, за адмінреформою він збільшується. Новий Берегівський район буде створено фактично через приєднання до нього ще одного з нинішніх районів, Виноградівського. 

По-друге, усі ключові посади в нинішньому Берегівському районі вже протягом тривалого часу обіймають етнічні угорці. 

Так, мером Берегова є представник Демократичної спілки угорців (УМДС) Золтан Бабяк, головою Берегівської райради – представник Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожеф Шін, а головою РДА – Іштван Петрушка, який прийшов у політику з командою Арсенія Яценюка. 

І найголовніше – по-третє. Згідно з останнім переписом, у “старому” Берегівському районі угорці складають 76% населення. Разом з тим у новому укрупненому Берегівському районі частка угорців скоротиться з 76% до 43%. 

Ще раз: у новому районі відсоток угорців помітно скоротиться та стане меншим за половину.

Ви точно впевнені, що новий укрупнений район можна називати “більш угорським”, ніж нинішній?!

Поступки Будапешту?

Можливо, є інша причина стверджувати, що новий район є саме таким, як того бажає Орбан? Знову ні.

Парадокс, але на тлі докорів і звинувачень у бік української влади з боку частини медіа та активної громадськості докори лунають також… від самих угорців. 

Так, одна з основних угорських організацій, КМКС, на початку тижня оприлюднила пресреліз, у якому критикує рішення Мінрегіону, акцентуючи, що в новому Берегівському районі (та в інших укрупнених районах Закарпаття) частка угорців зменшиться.

   Угорці хотіли би бачити обриси району зовсім іншими.

Якими – пояснимо далі.

Та дуже важливо враховувати, що зміна адміністративного устрою відбувається разом із децентралізацією. А це означає, що у підсумку більшість повноважень перейде на рівень об’єднаних громад (ОТГ), натомість районна влада ці повноваження втратить. На рівні районів будуть лише префектури – органи із насамперед контролюючими функціями. 

Райради після завершення реформи планували ліквідувати.Та й загалом, самоврядування на рівні районної влади обмежується. А ризики відцентрових процесів на рівні району – просто унеможливлюються.

З огляду на це, говорити про якісь “поступки Будапешту” через створення Берегівського району на Закарпатті – просто нелогічно. Навіть якщо хтось з ініціаторів створення цього району розглядав це як політичну карту в діалозі з Угорщиною, то вона не мала шансу зіграти.

Це нелогічно також ще з однієї причини – через суть нинішніх українсько-угорських суперечок. Хоча за останні роки вони вийшли далеко за межі мовних та освітніх прав угорської нацменшини Закарпаття, але саме ці права залишаються в основі непорозуміння та конфлікту.

Якщо геть спрощувати, то Віктор Орбан точно не проміняв би угорську мову на угорський район, навіть якби Київ пішов на створення справді угорського району – того, концепції якого свого часу розробили та намагалися втілити угорці в Закарпатській області (про це буде далі).

Бо без мовних прав угорський район чи інше утворення просто не мають значення.

Тому збереження за Береговим статусу центра району, може бути хіба що жестом Будапешту з українського боку – але точно не поступкою.

Що ж таке “справжній угорський район”?

Те, що сьогодні називають “угорським районом Закарпаття”, насправді таким не є. 

Вище вже згадано, що його створили, просто об’єднавши “старий” Берегівський район та удвічі більший за нього Виноградівський. Як виняток – до них додали два угорських села з Мукачівського району, Серне та Баркасово, але на те є причина: вони ще раніше приєдналися до Батівської ОТГ на Берегівщині. Втім, це дрібне.

Уявний “угорський район Закарпаття” існує, і він зовсім інший. 

Про нього розповідається в статті “Що ховається за ідеєю автономії угорців?“.

Ще на початку незалежності України угорці намагалися створити на Закарпатті єдиний угорський район, більше відомий як Притисянський (від назви річка Тиса, вздовж якої мешкають закарпатські угорці).

Цей район – на створення якого, на щастя, Мінрегіон не пішов – включає окремі території 6 сучасних районів Закарпаття – Ужгородського, Берегівського, Мукачівського, Виноградівського, Хустського і Тячівського. 

1991 року відбувся навіть “місцевий референдум” (а по факту – опитування, що не мало жодної юридичної сили) щодо створення “угорського автономного округу” на базі Берегівського району. На думку Києва це тоді не вплинуло. Але від ідеї втілити бодай у якомусь вигляді цю концепцію автономізації (не обов’язково територіальної!) закарпатські угорці не відмовилися.

Останніми роками угорські організації часом вимагають відновити угорський виборчий округ, який діяв на виборах до ВР у 1998 та 2002 роках, але без успіху.

Щодо ідеї угорського або Притисянського району, який об’єднав би угорські села семи районів або принаймні більшу їхню частину, місцеві угорці повернулися зі стартом реформи децентралізації. Та ця ідея майже відразу згасла з багатьох причин.

Насамперед, через первинну нереалістичність, “неприродність” такого району. А ще аргументами проти були депопуляція угорської громади Закарпаття та, звісно ж, російська агресія.

А відтак ця ідея вже не актуальна. Це історія вже в архіві, і Будапешт із цим змирився. 

Хоча, звісно, не полишив мрій повернутися до такої ідеї колись, згодом. 

Досі саме ці концепції автономізації, за винятком хіба що угорського виборчого округу, який зберігає хоч якісь перспективи, всерйоз обговорюють і системно піднімають здебільшого маргінали, провокатори і… російська пропаганда та агенти впливу Кремля в Україні.

Російський слід “угорського сепаратизму”

До 2013 року ключовою темою російських інформаційних кампаній про Закарпаття був русинський сепаратизм. З 2014 року наратив змінився: у центрі зусиль опинилися угорці. 

Російські федеральні ЗМІ розповідали про життя угорців у найзахіднішому регіоні України та їхні прагнення до автономії та відокремлення. Мовляв, подивіться, Закарпаття йде слідом Криму та Донбасу, а Україна – це failed state, яка за крок до розпаду, і врятувати її може лише федералізація. 

Ця пропаганда була спрямована не так на Україну, як західніше від неї.

Два роки тому близька до Владислава Суркова “Независимая газета” оприлюднила публікацію із заголовком “Гагаузская модель для Закарпатья”, яка пройшла непоміченою в українських ЗМІ, але масово цитувалася в угорських. 

Чимало сценаріїв із дестабілізації ситуації на Закарпатті можна знайти і в зламаній пошті Суркова.

Поширювалися ці ідеї і в Україні, що не дивно – адже вони зіштовхували українців та угорців, Україну та Угорщину, і тому апріорі грали на користь Москви. 

У певний момент росіяни перейшли від суто медійних атак до дій. Так, навесні 2017-го одночасно в Берегівському та Виноградівському районах невідомі встановили чималі конструкції (стели) з написами угорською мовою: “Вас вітають угорці”, “Земля угорської мови”. Угорські організації від цих дій відхрестилися. Зимою 2018-го, у розпал освітньої суперечки між Києвом і Будапештом, в Ужгороді двічі за кілька тижнів підірвали офіс Товариства угорської культури Закарпаття, і зараз вже доведено польським правосуддям, що принаймні за однією з цих атак стоять російські гравці.

Паралельно в Угорщині свою справу робила праворадикальна проросійська партія “Йоббік”, яка, на щастя, сьогодні геть втратила вплив – але зашкодити встигла.

Усе це детально описано в публікаціях Новий рівень угорського конфлікту: хто стоїть за вимогами відокремлення Закарпаття, а також Палити і підривати: хроніка нищення угорських символів та будівель на Закарпатті. 

Все у наших руках

Треба зауважити, вплив Росії на українсько-угорські зовсім не є вирішальним. Та й нинішній скандал довкола начебто створення угорського району на Закарпатті не є черговою інформаційною операцією Кремля – радше йдеться про зерна, які зросли без допомоги РФ, але на здобреному нею ґрунті.

Нинішній скандал з угорським районом є доказом великої складності, чутливості та важливості цього питання (а на додаток – неймовірного браку комунікації з боку влади). 

Парадокс, але агресія Росії в Криму та на Донбасі провокує в свідомості українців апокаліптичні сценарії щодо регіонів, які прилягають до кордону України з ЄС і НАТО – тобто з альянсами, в які ми хочемо інтегруватися, у тому числі заради безпеки та порятунку від російської агресії!

Іншими словами, ми прагнемо до ЄС і НАТО і водночас вважаємо, що на нас може напасти член ЄС і НАТО Угорщина, аби загарбати Закарпаття!

Цей парадокс варто усвідомити. 

Навіть не стільки для того, аби зрозуміти, що розширення Берегівського району не несе присвоєних йому ризиків, скільки для розуміння, чому цей скандал виявився настільки потужним.

Жах російської агресії не повинен затьмарювати наше розуміння того, що Росія анексувала Крим та окупувала Донбас не задля “захисту русскоязичних”. Ні, вона зробила б це під будь-яким приводом. 

І ми не повинні бачити путінську Росію в кожному з наших сусідів. 

Мабуть, це найважче для українців у випадку з Угорщиною та Віктором Орбаном, які мають найбільш проросійську орієнтацію серед держав-членів ЄС. У випадку з Угорщиною це важко також через її історичну травму – Тріанон, тобто мирну угоду за підсумками Першої світової війни, за якою Угорщина втратила дві третини земель і третину населення. На жаль, через це ревізіонізм досі присутній у дискурсі відносин Угорщини з сусідами.

Але це не привід прирівнювати його до зовсім іншого дискурсу російської агресії, а Закарпаття – порівнювати із Кримом та Донбасом. Ця руйнівна помилка, що вже стала властивою українському суспільству, проявилася в історії з “угорським районом”, яка насправді зовсім не вартувала скандалу.

І цю помилку нарешті треба визнати – та відійти від спрощених дебатів у форматі #зрада vs #перемога та відтворення руйнівних російських наративів у бік справжнього діалогу влади з своїми громадянами на основі аргументів, експертних висновків, методологій і, можливо, навіть коригування проєктів та рішень. 

Ця навичка дуже стала би Україні в пригоді.

Безвідносно до того, збережеться зрештою Берегівський район на карті Закарпаття чи ні.

 Автор: Дмитро Тужанський, Інститут Центральноєвропейської стратегії, для “Європейської правди”