22-го грудня в Україні частина Об’єднаних територіальних громад проводитимуть вибори. На Закарпатті такі вибори пройдуть у 9 нових ОТГ, серед яких і Холмківська. Від «Слуги народу» на посаду голови цієї громади претендує 30-річний викладач факультету міжнародних відносин Мирослав Лешанич.
У своєму першому інтерв’ю розповів про мільйон нардепу Ігорю Кривошеєву за місце кандидата, чому йде в місцеве самоврядування та звідки в нього гроші на будівництво 7-поверхівки в Ужгороді.
– Чи правда, що ви заплатили 40 тисяч доларів народному депутату Ігорю Кривошеєву за те, щоб балотуватись на голову Холмківської громади від «Слуги народу»?
– Звісно, ні. Наскільки мені відомо, ці чутки і публікації на сумнівних сайтах почали замовляти, коли ужгородський офіс “Слуги народу” відмовив у співпраці представникам місцевих кримінальних кланів. А мені зателефонували і запросили на розмову після того, як я залишив заявку онлайн. Проте я не був новою людиною у “Зе!Команді” – ще під час парламентської кампанії побачив, що до влади йдуть активні молоді люди, які мені імпонують. Прийшов в тодішній офіс «Зе» в Ужгороді і спитав – чим можу помогти?
– Тобто? Ви, небідна людина, не маючи ніяких домовленостей, просто прийшли і спитали чим допомогти?!
– Так! Я там такий був не один – можу з десяток назвати успішних людей, це ті, кого знаю, з ким там познайомився, які теж просто волонтерили без подальших преференцій! Я на той час ще не знав Олександра (прим. Олександра Пекаря – кандидата-мажоритарника від «Слуги народу»). Мені просто подобалось їхнє завзяття та сама кампанія – без бруду, чорного піару, зі скромним бюджетом та великим креативом.
– Тож вас після заявки запросили на розмову? З ким була розмова?
– Говорили з Ігорем Кривошеєвим (прим. Ігор Кривошеєв – народний депутат від “Слуги народу”), спитав: яка у мене мотивація. Я розповів, що Холмок – моє рідне село, там я народився, виріс, там мої батьки і рідні. Школу закінчив із золотою медаллю у сусідньому Концові. Був президентом школи, маю там дуже багато друзів, однокласників. Батько дружини священник у православному храмі в Минаї. Ця громада – дім моєї родини, я дійсно хочу бачити його впорядкованим та успішним.
– Команду самі підбирали чи вам когось рекомендували в офісі партії?
– Підбирав команду не я, цим займався ужгородський офіс “Слуги народу”: хтось потрапив через онлайн-заявку, як я, хтось особисто приходив до офісу. Охочих було чимало, та не усі підходили за критеріями партії – тут велику роль відіграє мотивація потенційного кандидата, його репутація, цінності та сильні сторони. Я ж познайомився зі складом команди уже після відбору, у офісі. До речі, був радий зустріти у команді людей з нашої громади, з якими я вже знайомий, там люди, яким можна довіряти. Це дуже важливо бо, скажімо, “заробляти” гроші на дерибані бюджету нікому не дозволю, а робота депутата, як відомо, не оплачується.
Я ціную в людях активність та небайдужість. Простими словами, у нашій команді ті, кого дістало, як невміло господарюють у наших рідних селах. Кого дратують відсутність тротуарів, темні вулиці, купи сміття біля доріг.
Усі кандидати з сіл майбутньої ОТГ – там народилися, мають сім’ї і навіть мешкаючи в Ужгороді, зберегли локальний патріотизм. Я довіряю їм, вони – мені. Усе просто. У цьому весь кайф – щиро покладатися на людей та разом брати відповідальність.
– Родина підтримала ваше рішення йти в політику?
– Так, підтримала. Хоча розуміли, що буде багато бруду. І дуже хвилюються через те, що в інтернет запускають фейки. Мовляв, мій батько був причетним до контрабандного тунелю під словацьким кордоном чи що мене «поперли» з прокуратури через корупційні схеми. Щодо останнього – в прокуратурі я не працював жодного дня! Закінчив юридичну академію, інститут підготовки кадрів для органів прокуратури з червоним дипломом. Пишаюся, що вчився там, бо це дуже потужний вуз. Після закінчення проходив стажування в Ужгородській міжрайонній прокуратурі. За кілька місяців зрозумів, що робота там – не моє. У мене немає запису в трудовій, навіть посвідчення не було.
Щодо батька – брехня не менша. Ну яка контрабанда?! Він, справді, колись дружив з родиною чоловіка, який фігурує у кримінальних справах щодо організації того горезвісного тунелю. Спілкуватися наші сім’ї перестали десь роки за півтора до всієї цієї скандальної історії. Просто так склалось, розійшлися у поглядах. Але тоді зачепило всіх, хто так чи інакше мав з тим чоловіком справи. Було неприємно, але у нас, як і у багатьох наших знайомих, були обшуки в той час вдома. Хоча насправді про всю цю історію з тунелем ми дізналися з новин.
– Ви побудували багатоповерхівку в Ужгороді. Звідки у викладача університету такі гроші?
– Взяв у батьків. І не соромлюся говорити про це. Переконаний, що якщо в тебе забезпечена родина – це ще не ключ до успіху. Є чимало молодих людей з багатих сімей, які просто марнують життя і гроші на дорогі машини та курорти. Якщо ж ти вмієш розпорядитися родинним капіталом – це лише плюс. Якщо хтось думає, що, маючи гроші, просто звести багатоповерхівку в наших реаліях – це далеко від правди. Бо дозволи, бюрократія, охочі нажитися на твоїй справі. Тут мені дуже допомагає юридична освіта. Пишаюся цим проектом – у нього вклав душу, зробив усе якісно. Два місяці тому семиповерхівку здали в експлуатацію. Хочу забезпечити таким чином пасивний дохід для родини – здавати в довгострокову оренду молодим родинам, студентам.
– Чим займаються ваші батьки, що можуть дати кілька мільйонів на будівництво?
– Жодного дня мої батьки не були на державних посадах, не мали доступу до бюджетів. Тато зараз займається великою мережею продуктових магазинів по всій області. Мама – нерухомістю. Вона теж приватний підприємець вже більше 15 років. За роки у бізнесі мої батьки лише податків сплатили більше сорока мільйонів гривень. Досягли всього самі. Обоє – з віддаленого села Стужиця на Великоберезнянщині. Після армії тато забрав маму в пошуках перспективи ближче до обласного центру. Почали будуватися. Поки тато працював на мехзаводі, роблячи три норми, бо потрібні були гроші, жили у вагончику посеред поля в Холмоку. Тож свій непростий шлях вони пройшли і за те, чого досягли, заслуговують поваги.
– Яке ваше найбільше досягнення у житті?
– Родина. Дружина, донечка та син. Зараз дуже мало часу їм приділяю – бо робота, вибори. Прокидаюся о шостій тридцять, готую сніданок…
– Ви, не дружина?
– Так, я. Дозволяю їй трохи довше поспати, бо щодня весь наш побут та діти на ній. Готую сніданок, – часто це вівсянка, мед, варення, – буджу своїх, снідаємо. Везу Софійку в садочок. Їду на роботу, весь день у справах, останні тижні раніше дев’ятої вечора повертаюсь рідко. Навіть вихідних, чесно кажучи, майже нема. Хоча неділя – це сімейний день. Зранку ходимо в церкву, веду малих на причастя, потім – на обід до тещі. Коли за столом збирається вся родина, нас два десятки людей! Такі теплі зустрічі дуже згуртовують. Ще одна така сімейна традиція – збиратися на Різдво у Стужиці. Наш будинок завжди оживає на зимові свята.
– Викладання покинете, якщо переможете на виборах?
– У жодному разі! Я обожнюю свою роботу! І рідну кафедру міжнародної політики на факультеті міжнародних економічних відносин. Моя друга освіта – міжнародник-економіст. Викладання – покликання і захоплення. Займаюся науковою діяльністю, зараз готуюся до захисту кандидатської по політичним наукам у Львівському Національному університеті імені Франка.
– Часу на хобі чи спорт вистачає?
– Ну, не так, як хотілося б. Моя зимова пристрасть – лижі. Донечка катається з 4-х років. Усю родину привчаю, тим більше, далеко їздити не треба – ми ж на Закарпатті! Читати люблю. Зараз закінчую третій том книги американської письменниці Айн Ренд «Атлант розправив плечі». Дуже цікаво, відразу проводжу аналогії з Україною, мисленням наших людей. Узагалі, більше люблю практичну літературу.
– Наостанок, назвіть три перші конкретні кроки, якщо станете головою Холмківської громади?
– Пішохідні доріжки між селами, освітлення вулиць, хоча б декілька пішохідних переходів – бо пересуватися зараз просто небезпечно; ліквідація звалища біля Шишлівського лісу в Концові. Туди звозять непотріб навіть з Ужгорода! Маю багато ідей, але зараз треба бути реалістом – ця посада лише на 8 місяців, за які я сподіваюся показати перші результати реальної роботи, щоб уже на наступних виборах жителі нашої громади мали з чого робити висновки. Можу сказати точно, якщо стану головою, сільрада буде відкритою! Бо одна з головних проблем Холмківської сільської ради зараз – прихованість рішень, «мертвий» сайт, жителі змушені добиватися інформації запитами. Тому публікувати будемо не лише наші рішення, а й викладемо рішення попередників – хай люди бачать. Я вважаю: якщо робиш все правильно і чесно, публічності не боїшся.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.