2 жовтня в Україні відзначається День уролога. Чи не кожен з нас хоч раз тай поскаржиться на дискомфорт в саме цих ділянках організму. І не завжди піде до лікаря. А дарма, бо запущені хвороби можуть привести вже на операційний стіл. Звичайно, досвідчені фахівці допоможуть. Але як уберегти себе і на що сьогодні можуть розраховувати хворі, говоримо із Степаном Біляком,заслуженим лікарем України, кандидатом медичних наук, урологом, хірургом, засновником духовно-медичного центру «Клініка Біляка».
– Наскільки є важливою проблема урології у нас час? Які прогресивні кроки робить медицина у цій галузі?
– Проблема урології давня, практично ще з тих часів, коли цією областю медицини займалися цирульники. Вони робили операції, видаляли каміння з сечового міхура, виконували інші хірургічні втручання. Але якщо говорити про сучасну медицину, і особливо закарпатських фахівців, то мені слід згадати у цей день тих, у кого я вчився урології. Це, насамперед, професор Фединець, який був дійсно хірургом широкого профілю, проводив хірургічні, травматологічні, судинні, урологічні операції. Я завжди хотів бути подібним на нього, вважаю, це мені вдалося. І не тільки мені, але й сину, який продовжує практику і давно перевершив нас. Адже медичні технології пішли далеко вперед. Хотів би також згадати практично першого уролога обласної лікарні – Іткіс Володимир Григорович. Він сам з Молдавії, там закінчував медичний інститут і був направлений на Закарпаття. Наші румуни, вся Тячівщина, охоче йшли до нього, адже він володів їхньою мовою.
Ці люди – основоположники урології на Закарпатті. Дуже важливу роль у виборі професії уролога і в моїй долі відіграв професор Цезар Кайтанович Боржієвський (Львівський медінститут), під керівництвом якого я захистив кандидатську дисертацію.
Але підходи до лікування урологічних захворювань сьогодні змінилися. Якщо раніше оперативні втручання робилися з традиційними розрізами, то сьогодні це малоінвазивні технології – лапароскопічні, ендоурологічні операції без розрізів. І наша клініка саме на них спеціалізується. Мій син, Степан Степанович Біляк, проводить лапароскопічні операції при найрізноманітніших урологічних захворюваннях: це і камені нирок, і пухлини нирок, сечового міхура, простати, пухлини сечоводів, аномалії розвитку нирок та багато інших. Ми дробимо камені у сечовому міхурі, сечоводах, нирках, застосовуючи новітні технології. Це те, що відрізняє сучасну урологію від лікування кількох десятиліть тому.
– Ви досить довго працюєте саме в цій області медицини – урології. Які випадки з практики найбільше запам’яталися?
– Мій стаж в медицині – 55 років. Я починав медбратом обласного хірургічного відділення, це вже згодом урологію відділили окремо. Закінчив аспірантуру, пройшов дуже хорошу школу. Мої вчителі, це Фединець, Палажинець, Біцко, в яких можна була справді повчитись фаховості у проведенні операцій. Сам почав оперувати урологічних хворих з 1974 року. Це було в Новому Роздолі на Львівщині. Проходив спеціалізації, підвищення кваліфікації у відомих урологів у Києві, Москві, Ленінграді, Мінську. На той час, до речі, у Києві був перший Інститут урології, заклад – перший взагалі в СРСР. Ми випередили тоді Москву. Сам не пропускав жодної конференції, працював так, щоб постійно вдосконалюватись. Знав ще із студентських років: якщо хочеш залишатися на місці, мусиш швидко бігти уперед. Хоча мені закидали: куди спішиш, маєш час. Я вважав інакше. На Львівщині я першим зробив операцію цистектомію, видалення повністю сечового міхура при раку. Але успіх не прощають. Завжди у всьому новому є супротив. Не обійшло це і мене. Сталося так, що я перший в Україні закупив лапароскопічне обладнання, фірма Striker (США), був там на стажуванні тричі, пройшов і хірургію, і урологію, і гінекологію. Практикувався у Словаччині, Угорщині, Австрії. Завжди я з чимось звідти приїжджав, нас трохи шкодували як жебраків. Адже на той час у нас навіть катетерів необхідних не було.
Звідти я привіз устаткування для діалізу. Дуже запам’ятався випадок з пацієнтом з Тячівщини. Звали його Іван, я його тримав на перитоніальному діалізі (промивання черевної порожнини). Таку процедуру хворий сам може собі робити, перед тим вводиться оперативним шляхом катетер. Чоловік після того за два роки дочекався пересадки нирки у Москві. Коли останній раз я його бачив, він прожив 22 роки з пересадженою ниркою. Взагалі дуже багато випадків різних. Наприклад, доводилося робити так звані симультанні операції, тобто в однієї людини видаляти: жовчний, камені з нирки, або пухлину з матки і жовчний тощо. Всі казали, що не можна так робити. А я робив– і успішно. А тепер це робить син Степан досить часто.
– Чому хворі йдуть до Вас стільки років поспіль? Колись як до фахівця, а тепер ще й у Вашу Клініку Біляка.
– Я займаюся приватною медичною практикою ще з 1992 року, тоді був завідувачем урологічним відділенням в обласні лікарні, де без перерви пропрацював 37 років. З тих років займаюся лапароскопією. Чому йдуть? Ми постійно працюємо, вдосконалюємося. У державних медзакладах немає, на жаль, достатнього забезпечення, апаратури. Там страждають і хворий, і лікар. Я б не хотів бути на їх місці, як не був і при радянській владі. Хворі часто віддячувалися. Практично з усієї України приїжджали: Луганськ, Донецьк, Крим, Херсон, Дніпропетровськ. То були важкі роки, не видавали зарплат медикам, освітянам. Але з тих областей люди гроші мали: працювали заводи, шахти. Тоді і почав я будувати свою лікарню. Те, що побудую свою лікарню, було у свідомості ще з дитинства. Дуже хотів бути лікарем. Навіть у нашому селі Горінчеві на Хустщині облюбував місце, де я побудую лікарню. Батьки хотіли, щоб я був священником, вони були дуже побожні люди, гадаю, вимолили мене. Навіть у радянський період, коли закінчувалася операція, я міг сказати ні з того, ні з сього: «ще доведеться бути священиком». Так і сталося.
– Ваша клініка має назву «Духовно-медичний центр». Що це означає на практиці?
– Якщо читати Святе письмо, зрозуміємо: дуже багато хвороб залежить від людини, її гріховності. Віруючу людину набагато легше лікувати, ніж невіруючу. Адже така людина надіється не лиш на тебе, але й на Бога. Віра має велике значення. Навіть якщо даш води напитися хворому і скажеш, що це ліки, то болі можуть пройти. Психотерапія в дії. Недарма кажуть: слово лічить і слово калічить. У мене були такі хворі, коли я поспішав робити операцію, щоб не померли на операційному столі. (Слава Богу таких випадків у мене за весь період роботи не було). Коли я таких хворих виписував, то казав родичам, батькам: не знаю, скільки проживе. А хворі приходили через рік, буквально здорові! Пригадую одну жінку із Закарпаття, прийшла у 90-ті роки на операцію. Пухлина по гінекології. Тоді не було УЗД, комп’ютерів. Я пішов на операцію, розрізав і побачив, що пухлина поглинула органи. Це був один конгломерат пухлин. Довелося зашити, я не міг дати собі з тим ради. Жінку супроводжували дві тітки, і тут одна з них дає за операцію 300 доларів. Тоді були великі гроші. Я відмовився, сказав, що нічого не зробив. А ті кажуть: якщо не візьмете, хвора буде знати, що ви нічого не зробили. А в жінки 3-є дітей, чоловік, як дізнався про хворобу, покинув її. Кажу: потратьте ці гроші на дітей і скажіть, що дали їх мені. Виписав жінку додому. Через рік вона приходить на обстеження. Ми дивимося, а пухлини і сліду немає! Оце є віра, і вона має велике значення.
– Звідки тепер приїжджають у Клініку пацієнти?
– Практично з усієї України: з Одеси, Києва, Харкова, Львова, Івано-Франківська, інших міст. Лапороскопічною урологією в Україні мало хто займається. У Києві звісно фаховий рівень високий, але й ціни вищі.
– Які зараз найбільш поширені і загрозливі хвороби в урології?
– Сечокам’яна хвороба і пухлинні захворювання дуже почастішали. Мабуть, все-таки цей Чорнобиль, який би він не був, дається взнаки. Пухлин дуже багато: нирок, сечового міхура, простати. До речі, чим передова наша Клініка: ми видаляємо пухлину, залишивши нирку, якщо пухлина не більше 5 см. Першу таку операцію я зробив ще у 90-ті роки. У хворого був рак єдиної нирки. Іншу видалили десь раніше, бо там був камінь. Він побував у Львові, Києві, Москві, ніде чоловіка не брали на операцію. Хворий прийшов з дуже гарними рентгензнімками: я побачив, що пухлина займає нижню половину нирки, а дві чашечки вона не зачепила. Чоловіка привезли на носилках дві доньки, вчительки з села Калини. Я їм не міг гарантувати, що батько залишиться жити. Але ми ризикнули, вдалося зробити так, як я планував: видалити пухлину, здорову частину нирки залишити. Хворого на 8-ий день виписав, довгі роки про нього не чув. Одного разу з’явився він на порозі мого кабінету, коли я вже орендував приміщення. Прийшов, бо треба було оперувати його дочку. З цією половинкою нирки він прожив ще 16 чи 18 років. Такі випадки дуже підтримують. Адже буває по-різному, лікарем бути дуже важко.
– Який відсоток урологічних хворих виздоровлює?
– Надія є у всіх. Дуже важких хворих у 2/3 випадків вдавалося врятувати, і це такі, що побували у багатьох клініках. Я завжди кажу хворим: якщо чуєте, що вам ніхто не допоможе, приходьте до нас на безкоштовну консультацію. Моя покійна мамка говорила: тільки не відбирай у людей надію! Завжди треба вірити і підтримувати хворого, водночас надаючи фахову допомогу. Закликаю лікарів: ніколи не кажіть хворому, що йдіть куди хочете, вам вже ніхто не допоможе.
– У Клініці Ви крім хірургічних ноу-хау впроваджуєте ще інші новації: зокрема, транслюєте операції онлайн. Не боїтеся, що щось піде не так?
– Якщо говорити про сучасність, то зараз нічого не можна утаїти. Ми практично перші на Закарпаття застосували онлайн трансляцію операцій. Щоб їх проводити, треба бути дійсно впевненим у своїх діях фахівцем, ми не вибираємо, що показувати, а що – ні. Ми будемо цей напрямок вдосконалювати. У кожного пацієнта питаємо дозволу на трансляцію. Не обов’язково вказувати, яка саме операція і називати прізвище пацієнта. Буквально вчора хворому видалили пухлину наднирника. Операція транслювалась онлайн.
– Родичі хворих теж дивляться?
– Більшість пацієнтів приходять самі, але ті, хто перебуває онлайн, слідкує. Два дні тому виписана жінка, проводили лапароскопічну холецистектомію. Її чоловік сидів і дивився. Я після операції вийшов і питаю: не страшно було? Ні, каже, він, навпаки спокійніше.
Наша робота прозора.
– Щоб ви порекомендували українцям: на що треба звертати увагу, щоб не потрапляти до хірургів-урологів?
– У нас ментальність своєрідна. Якщо брати українців в Америці, там слідкують за своїм здоров’ям. Коли йому назначено через рік бути у стоматолога, він не пропустить. Можливо через те, що ми бідніші, вирішуємо економити на здоров’ї. Тепер всюди послуги платні. Кожна жінка має щороку проходити профогляд, чоловіки після 40-ка років мають оглядатися з приводу пухлин простати. Раніше до лікаря з цього приводу ходили після 50-ти, рак помолодів. Тепер можна попередити захворювання або виявити на ранній стадії. У нас були історії, коли випадково знаходили пухлину у нирках при зверненні до лікаря зовсім з іншого приводу. Треба звертати на себе увагу. Як люблять казати: любіть себе і звертайтеся за медичною допомогою. Коли я був в Америці, переглядав метричну книгу в одній з українських церков: хто народився, хто помер. То наймолодшому небіжчику було 86 років і то генетика наша, українська. Вони просто слідкують за собою, бережуть. Треба так робити і нам!
А напередодні свята хочеться привітати усіх урологів області, побажати доброго здоров’я, щастя, успіхів, терпіння і як було написано у єврея в корчмі, справи якого йшли добре, «Завжди так не буде!»
Розмовляла Ірина Бреза, Zaholovok.com.ua
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.