Цей маленький світ збудували небайдужі люди. Люди, яких об’єднала ідея і бажання змінити щось в своєму місті на краще. І це сьогодні провулок «Гірчичне зерно» в центрі Ужгорода сприймають як щось звичне, стильне і напрочуд європейське, а ще десять років тому тут була пустка, де жили безхатьки і дуже комфортно почувалися пацюки. Цей провулок є прикладом громадської дії та бажанням змінити світ. Хоч і не глобально, а локально. Та всі великі справи, як відомо, починаються з малого.
Півмільйонні борги, позики та закладені в заставу обручки
Історія провулку «Гірчичне зерно» почалася в двохтисячних. Це було одне із вкрай занедбаних місць у самому центрі міста. Там почала винаймати приміщення одна з місцевих церков. Та простір був доволі великим, тому офіс поділили навпіл, іншу частину винаймав Василь Дідичин. Він надавав консультативні послуги адвоката і мріяв змінити цей провулок.
Ідея зародилася в його серці.
І він вирішив діяти: взяв кредит в банку, попросив позики в друзів, викупив цей шмат землі в міста. Хлопці та дівчата із церви теж взялися допомогти: поприбирали той захаращений сад, вивезли кілька вантажівок сміття. І коли здавалося мрія почала здійснюватися, в Україну прийшли кризові роки і важкий час для всіх, особливо для тих, хто брав кредити. Тоді Василь Дідичин був змушений продати своє житло, автомобіль і навіть обручки, а квитанцію від закладених обручок тримав на видному місці, аби пам’ятати, що він їх мусить викупити.
Провулок – це образ старого європейського центру з тихими крамничками
Це були важкі часи, коли багато хто опускав руки. Друзі та колеги Василя зізнаються, що тоді йому дуже допомагала молитва. Чоловік розумів, що не сміє опускати руки. Як не було б важко, він продовжив рухатись до мрії. Знайшов однодумців і небайдужих людей, які теж жили цим проектом.
Спочатку ідея відрізнялася від того, що сьогодні є в провулку. Спершу був задум створити торговий центр, та потім Василь залучив до проекту художників, архітекторів, дизайнерів і знаного скульптора Михайла Колодка. Всі разом вони створили проект провулку таким, яким він є сьогодні: це образ старого європейського центру з тихими крамничками.
Провулок був спроектований так, аби кожна точка пропагувала любов до ближнього і родинні цінності. Художники розробили спеціальну колірну гаму, в якій виконаний провулок, герб провулку, емблему, а гімном чи основним посилом проекту стала цитата з Біблії: «Якщо віра ваша буде, як гірчичне зерно, ви скажете горі пересунься з цього місця в це. І вона це зробить. І нічого не буде для вас неможливого». Звідси і назва провулку – «Гірчичне зерно».
Ці слова, які Василь Дідичин отримав у ті важкі часи, та зрозумів: якщо ти маєш віру в серці, немає нічого неможливого. І от через вісім років копіткої роботи 25 жовтня 2010 року проект відкрили. В провулку закладено багато точок інтересу саме для родини. Там чи не вперше в Ужгороді запрацювало родинне кафе «Палачінта», де можна було прийти з дитячим візочком, перевдягти немовля, у вбиральні були спеціальний дитячі унітаз та рукомийник. Тут вперше врахували всі нюанси для відвідувачів з маленькими дітьми. А сам провулок проектували так, аби ширина була зручною для того, щоб змогли роз’їхатися мами з двома візочками.
У самому провулку постійно проводили різні соціальні акції. Зокрема, тамтешня кав’ярня була другою в Україні, де запровадили соціальну акцію «Підвішена кава». Ті, хто мав змогу, платили за каву чи інший напій, робили це «підвішуючи» її, а хто такої змоги не мав – просто користався підвішеною кавою і випивав її задарма.
Крім того, в провулку досі є куточок з Євангеліям. Там написано: візьми Євангелія собі у подарунок.
Місце, де вперше в місті почали сортувати сміття
У провулку є екосмітник. Це перше місце в Ужгороді, де почали сортувати сміття. І це не просто, аби був порядок, – за цим стоїть ідея. Організатори переконані, що кожен має показувати місту і його жителям, що місто можна змінити. Тобто, є ти і ти можеш змінювати світ довкола себе. Сюди проносять спрацьовані лампи, батарейки та інший непотріб з усього міста. Інша справа, що для організаторів це вже додатковий клопіт, куди здавати то все, бо в місті досі не налагоджена система утилізації таких відходів.
Шопка, коляди та родинні зустрічі – ще одна традиція
Щороку до Різдва тут організовували шопку. Люди, що це робили, прагнули зберегти традиції Різдва. Тут облаштовували невеличкий теплий будиночок, там жили вівці: їм було тепло, чисто та ситно. Особливо цю традицію любила малеча. Це було ще одне місце інтересу для родин. Бо батьки приходили туди з дітками, розповідали історію Різдва та про традиції його святкування.
Щоправда, згодом шопку з ягнятами замінили на невеличкий вертепний будиночок, бо зоозахисникам не надто подобалася ідея з живими вівцями в центрі міста. Тому, аби уникнути конфліктів чи негативної уваги, власники вирішили прибрати овець, хоча містяни цю традицію дуже полюбили. Діти і дорослі з обережністю ставились до тварин, підгодовували морквою і тішилися такій традиції.
Аби зовсім не втратити атмосферу цього чудового свята, ініціативна група, що опікується провулком, хоче відродити традицію різдвяних співів. Сподіваються, що вже цього року в «Гірчичному зерні» зазвучить коляда.
У цьому проекті немає випадкових людей
Щодо крамничок, які розташовані в провулку, то тут теж не все просто. Працювати тут чи орендувати приміщення – дуже престижно. І люди, які це роблять – не просто підприємці, а бізнесмени, які готові змінювати місто на краще. Які роблять це ідейно. Всі, хто тут працює добре знайомі між собою, це люди з відносно однаковим світоглядом і ставленням до життя.
У провулку переконують, що тут ніколи не буде точок продажу алкоголю чи тютюнових виробів або гральних закладів. Це місце не про це. Насправді бажаючих відкрити свою справу в цьому місці багато, але для того, аби це насправді зробити треба пройти відбір. Ідейний відбір. Тому всі крамнички провулку теж несуть певні цінності: це речі для малюків, іграшки та хенд-мейд вироби, сімейні заклади та надзвичайні флористичні крамнички. Саме останні і долучилися до створення новорічного настрою в провулку. Дівчата-флористи задекорували провулок, зробили його по-справжньому святковим. А власники запалили тисячі ліхтариків та гірлянд, саме тому тут і відчутна атмосфера свята та добра. І саме тому в це місце так люблять приходити містяни з дітками.
Ще одна родзинка провулку: справжній сонячний годинник. Його відкрили не так давно, але люди про нього знають і ніколи не проходять повз, адже так цікаво собою і сонцем виміряти час. Невелика атракція, яка створює настрій. Загалом ідей для провулку в ініціаторів виникає чимало, не всі вони реалізовуються, але проект живе, власники рухаються в ногу з часом і намагаються створювати щось нове та цікаве, щось, що об’єднувало б людей. Перш за все в них є бажання нести християнські цінності, бо коли дивишся на це життя, на місто, то розумієш, що це саме ті цінності, на яких буде будуватися життя і майбутнє.
Тетяна Шімон, для IA ZIK
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.