На своїй сторінці Олег Григорьев ділиться інформацією та розповідає про акцію. Ось про що йдеться у повідомленні:
"Друзі, я не перестаю вами захоплюватися!
Протягом двох днів на акцію «Не будь баобабом» разом з Рух підтримки закарпатських військових ви перевели коштів більше ніж на 22 000 грн. І замість запланованих поїздок до двох психоневрологічних інтернатів і 300 подарунків, ми протягом трьох днів відвідали аж 7 закладів і подарували 1038 святкових пакунків. Навіть після анонсованих двох днів збору коштів ваша допомога продовжувала і продовжувала надходити. Ваш відклик на прохання допомогти перевершив очікування.
Те, що ви приєдналися до такої важливої справи, подарувало справжнє свято для людей з інвалідністю, які сховані від суспільства в інтернатних закладах. І не лише сховані – свідомо забуті суспільством. Кожного дня вони перебувають за подвійним парканом життя, відділені від усього звичного для нас з вами, занурені у єдине, що їм доступно – у свій глибокий внутрішній світ. Але ваша небайдужість змусила їх відчути себе важливими, що про них не забули. Тому свої сьогоднішні фото я дарую саме вам. Щоб ви розділили разом з нами ці почуття, побачили, скільки тепла було в ці дні. Тепла, яке створили ви! Вам, мабуть, складно це уявити, але навіть звичайні банани викликали у людей бурю емоцій. Деякі з підопічних побачили їх вперше.
Вихованці, яких ми вітали, дорослі і діти, які майже все життя проводять у психоневрологічних інтернатах — глибоко самотні, невидимі для суспільства. Зовнішній світ часто для них закінчується межами власної кімнати. Вони замкнуті у собі, бідні на емоції, мають сильну психічну депривацію. У них не звичні для вас посмішки, проте вони справжні, відкриті й щирі. Навіть коли вам здається ніби хтось із них дивиться на вас з оскалом, це зовсім не означає, що ви йому не подобаєтеся. Так само, коли вам здається ніби вони хочуть вас вдарити. Та насправді вони хочуть подарувати вам свою любов, так, як вони вміють і можуть її виразити. До глибини проймає усвідомлення, що люди, позбавлені любові з дитинства, готові щиро з вами нею ділитися. Насправді подарунок, який вони отримують від вас — це не тільки цукерки з фруктами, а набагато цінніше, те, що можуть дати всі, а не кожен готовий — увагу і небайдужість. Гострий дефіцит у таких закладах.
Поява наших дівчат-снігуроньок робила щасливими чоловіків молодших за 85 років — багато хто хотів отримати на пам’ять фото з поцілунком. Це також було маленьке, але велике диво для підопічних. Проте найважча роль, як виявилося, випала нашому Миколаю. Підопічні заривалися у його бороду, плакали, торкалися, цілували руки і ставали перед ним на коліна. Особливо щемливо було чути прохання дітей до Миколая забрати їх додому. А одна жінка п’ять хвилин непорушно стояла, обійнявши його, і ніхто не був у силах щось зробити. Після пережитого, пропустивши через себе стільки емоцій, наш Миколай схлопнувся, на цілий день замкнувся у собі і не міг ні з ким розмовляти.
Протягом візитів підопічні інтернатів дарували Миколаю вишивки і малюнки, співали пісні, а деякі директори інтернатів відмовлялись приймати подарунки поки ми не подивились святкові виступи, який підготували для нас вихованці. Окремо хочеться подякувати директорам інтернатів, які прагнуть зробити їх відкритими для суспільства і не бояться озвучувати проблеми. За те, що кожного дня вони дарують частинку власного серця своїм підопічним.
Можливо, з часом ви і забудете, що пожертвували певну суму грошей, але підопічні будуть пам’ятати ось такі миті як одні з найщасливіших. Раніше фраза «Допоміг одній людині – допоміг усьому світу» здавалася мені банальною, та зараз я знову починаю в неї вірити.
Дякую вам. Дякую."
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.