Таку назву має експозиція, яка відкрилася 14 вересня в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая в Ужгороді, й яка триватиме до 30 -го. Це звіт, діалог із глядачем ужгородського митця, члена Національної Спілки художників України Едуарда Приходька, картини якого вже має в колекції згаданий музей.
Відкривав захід його директор Франциск Ерфан. Заслужений художник України Владислав Габда сказав: «Я знаю, що таке вирости у творчій родині (Едуард – син народного художника України В’ячеслава Приходька (1940 – 2011) та мистецтвознавиці, співробітниці художнього музею Олени Приходько, – авт.). З одного боку це круто, з іншого – важкувато. Однак Едік тримається. Він заперечує себе (відкидає будь –що), він йде своїм шляхом. Постійно в пошуку».
Натомість голова Закарпатської організації НСХУ, народний художник України Борис Кузьма зауважив, що мистецтво Едуарда Приходька сучасне, й що митець мислить власними категоріями, рухаючись вперед. «Художник має картину, де зображено ключі. Так от хочу сказати, що він вже підібрав ключ до власного шляху у мистецтві. Я навмисно провів цю паралель. Едік прогресує», – додав Б. Кузьма.
Сам Едуард Приходько скромно подякував всім, й гості рушили в зали дивитися експозицію. Живопис митця переважно монохромний. «Не можу стверджувати, що мене не цікавить колір. Втім, мої пріоритети – живописна пластика, фактура, форма», – поділився із нами. Щодо батька, то Едуард каже, що він не був строгим вчителем, а радше порадником – демократом. «Є дві батькові настанови, які мені запам’ятались, дуже імпонують, і які намагаюсь застосовувати у творчості. Це – «вміти своєчасно зупинитися» та «не приступати до роботи без ескізу», – каже. – Самокритичний? Я справді прискіпливо та вимогливо ставлюся до власних творчих робіт. Часто після закінчення твору через деякий час повертаюсь до нього, допрацьовую. При цьому намагаюсь не забути, що «треба своєчасно зупинитися»…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.