Як тільки потепліло, Закарпаття перетворилося в квітковий рай. Неначе в калейдоскопі, змінюються кольори нашого міста. Сезон цвітіння екзотичних дерев відкрила жовта форзиція, згодом до неї приєдналися фіолетові й білі магнолії, яблуні Недзельського, айва японська, магонія падуболиста… Своїм квітом заполонили все навколо сакури і перетворили Ужгород в рожеве місто. Та не встигли ми оговтатися від сакурового «божевілля», як поринули у ніжні аромати бузку або «сірені», як часто ми його називаємо. Згідно легенди, латинська назва роду Syringa походить від імені німфи Сірінги, яка сподобалася Пану, давньогрецькому богу лісів і лук. Ніжна красуня втікала від потворного Пана і перетворилася в кущ з фіолетовими пахучими квітами.
Найбільш поширеним серед бузкових кущів, що зростають у наших парках, садах та біля будинків є бузок звичайний родом із Балкан. Народні перекази розповідають про те, що в Україну насіння бузку принесли молоді лелеки. Так вони віддячили дідусеві, який врятував одного з них від загибелі. Із тієї зернини, що приніс бузьок, проросли фіолетові кущі бузку, а з насінини лелечихи – бузина. Після смерті дідуся квітучі кущі розрослися по всьому краю.
Саме з цього виду походить безліч сортів, які весною радують нас білими, ліловими, темно-фіолетовими чи світлими суцвіттями запашних квіток.
За скандинавською легендою, богиня весни разом із богинею веселки у квітні вирішили будити сонечко й обсипали землю квітами різних кольорів. Долетівши до Скандинавії, вони попросили сонце дати їм фарби і для цього краю. У сонця залишилися тільки фіолетова та біла. Їх і розкидали богині по кущах. Фарби змішувалися і з них появилися квіти всіх відтінків фіолетового, а кущі, на які потрапила тільки біла фарба, перетворилися у білий бузок.
Кожна квітка розміром близько 1 см у діаметрі, має чотири пелюстки, іноді можуть бути три або п’ять. Такі квіти в дитинстві ми шукали й вірили, що, якщо загадати бажання і проковтнути їх, то воно обов’язково здійсниться.
Сакури й магнолії та звичайний бузок є гостями нашої Флори і побачити їх можна тільки в ландшафтах, створених людиною. Природа подарувала нам можливість спостерігати за цвітінням іншого виду куща Сірінги, який зростає лише у двох регіонах – Українських Карпатах та Румунії.
Рідкісний карпато-балканський ендемік розцвітає у травні, на тиждень-два пізніше від звичайного. Його дрібні, ніжно-рожеві квіти розташовані не щільно у легкі, повітряні суцвіття. Листки широко-еліптичні, завдовжки 5-12 см, темно-зелені зверху та сіро-зелені знизу. У кущів біля наших будинків листки серцеподібні. Цей вид бузку, який росте в прирічкових лісах Закарпаття, має кілька назв – бузок угорський, бузок східнокарпатський та бузок карпатський.
Перша датована згадка про рослину належить Паулю Китайбелю. Угорський Лінней, так його називають науковці, вивчаючи рослинний світ Угорщини, неодноразово бував у Карпатах. Під час однієї мандрівки, у травні 1803 року в околицях села Верхня Грабівниця, він помітив невідомий йому вид бузку зі схожими на сливові листками і назвав його сливолистим.
Та ця назва офіційно не була прийнята ботаніками. Латинську назву Syringa Josikaea, яка зараз вживається для цього виду, ввів Жозеф Франц Жаквін. Йому в 30-х роках XIX ст. відіслав гербарні зразки бузку барон Йошіка Янош. В Гамбурзі викладач ботаніки Віденського університету представив цю рослину на зібранні дослідників природи і лікарів і назвав її в честь барона Йошіки. Маєтки барона знаходилися на території, яка в той час входила до Австро-Угорщини, З цього й походить назва бузок угорський. Природні локалітети, в яких він трапляється, належать до Східних Карпат, тому його називають ще східнокарпатським.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.