Шафранові поля, які на низині зацвітають ранньої весни, а в горах будуть квітнути аж до літа, вже належать до однієї з чільних принад Закарпаття туристичного.
Ці неймовірно ніжні квіти, які часто з’являються, коли ще не зійшов сніг, на Закарпатті також називають «бриндуші». Крокус (Crocus heuffelianus) або шафран Гейфеля – назва наукова. Ці «туристичні» (дикі) шафрани названі на честь угорського лікаря й ботаніка Яноша Гейфеля, який досліджував, зокрема, флору Карпат. Найбільші осередки, які вже включені до туристичних маршрутів – галявини в скансені села Колочава, що в Міжгірському районі, деякі ділянки поблизу курортів Свалявщини, тощо. І, звісно, окремі поля на території заповідників та на полонинах високо в Карпатах. Здебільшого відвідати їх можна лише в супроводі місцевих провідників та за допомоги лісівників, як, наприклад, галявини в Шаланківському лісництві, що у Виноградівському районі.
Але сезон відкриває дендропарк «Березинка» на Мукачівщині, як одна з низинних популяцій. Тут понад 10 гектарів території належать шафрановим полям. Парк є серед найдоступніших осередків для споглядання цвітіння шафранів. Крокуси «Березинки» «відкрили» закарпатські фотографи, зокрема і наш автор Сергій Гудак. Тут кажуть, що розрослися квіти лише в останні 5-6 років. Майстер лісового розсаднику дендропарку «Березинка» Мукачівського держлісгоспу Наталія Слободянюк наголошує: ці красиві поля – справа рук винятково природи. І тепер їх треба охороняти від людських рук…
Сьогодні тут уже змушені нарікати на популярність цього місця: людей в час цвітіння надто багато, і не всі ставляться до природи належно. Туристам кортить сфотографувати не так самі ніжні квіти, як себе в них, і це неминуче приводить до витоптування. А до шафранів тут ставляться мало не як до рідних дітей: з ніжністю розповідають, як квітка береже пилок, закриваючись у затінку, адже тоді менше бджіл і джмелів, і відкриває пелюстки тільки назустріч сонячному світлу… Пояснюють: так, шафрани вважають цілющими та навіть такими, що володіють властивостями афродизіаку, але йдеться про інший вид рослини, так званий посівний шафран. Ці ж, дикі, квіти теж мають позитивний вплив: лікують душу, красою і ніжністю, – говорить Наталія Слободянюк.
Яскраво-фіолетові галявини з малесеньких квіток, котрі відкриваються сонцю – це чиста радість від того, на що спроможна природа. Але йдеться і про те, на що спроможна людина. І цей вплив часто згубний.
Саме людина – головний ворог, шкідник для шафрана, – констатує науковець Олег Колесник, кандидат біологічних наук, доцент біофаку Ужгородського національного університету. «Треба розуміти – шафран Гейфеля розмножується винятково насінинками. І якщо його постійно зривати і витоптувати – він просто зникне. Рослина має доволі складний і тривалий цикл відтворення, і будь-який вплив дуже небезпечний. Якщо ви посієте насінинку шафрана, вона зацвіте не через рік або два, а лише років через 5, деякі – через сім літ. Цей вид відновлюється не так швидко, як би нам хотілося. Колись і навколо Ужгорода в лісах було дуже багато крокусів, зараз бачимо лише поодинокі осередки, їх меншає. Звісно, на полонинах квітів чимало, а от більш урбаністичне середовище знищує шафрани. Стосовно ж туристів, так, є проблема не лише зі зриванням, а й з витоптуванням. Ущільнюється ґрунт, і це дуже шкодить рослинкам. Он подивімося, що в парках такі рослини, які гарно цвітуть, довго не виживають – поступово зникають», – нарікає біолог.
Олег Колесник наголошує: якщо водити туристів дивитися на шафранові галявини, то варто передбачити доріжки та оглядові майданчики, інакше скоро не буде чого показувати. «Звісно, тут спрацьовує і принцип «розбитої шибки»: якщо людині дозволено зробити малу шкоду, то складається враження про вседозволеність. Насправді ми маємо охороняти все, всю закарпатську природу: і ті самі шафрани берегти, і не дозволяти смітити, і не забруднювати річки… Це неправильно, коли турист нарікає: он, мовляв, ліси в Карпатах вирубують, а мені одну квітку зірвати не можна. Так, не можна! Один злочин не може прикривати інший. Тут уже ідеться про моральний аспект. А ще слід розуміти: в природі все пов’язано. Ми зараз навіть не можемо передбачити, як знищення популяцій одного виду позначиться на всій екосистемі. А втрачаючи біорізноманіття, людина збіднює своє середовище перебування, сама себе обкрадає. Якщо хочете милуватися квітами вдома – не шкодьте природі, виростіть самі, зараз є чимало для цього можливостей, є декоративні, культурні види тих же шафранів, вони також гарні і – не занесені до Червоної книги», – акцентує науковець.
Звісно, на Закарпатті росте не один вид шафрану (загалом їх більше 70 видів). «Маємо, певно, ще цікавіший, більш рідкісний різновид крокусу – це шафран банатський, він квітне восени», – каже Олег Колесник. А от квітка, яку вважають лікувальною та з якої виготовляють коштовну спецію, – це лише родич шафрана Гейфеля, – пояснює ботанік, і заглядатися на ці чарівні природні галявини з міркувань отримання сировини не варто. До слова, в одному з гірських районів Закарпаття закладають плантацію квітів саме для виготовлення прянощів, але це справа не одного року.
Так, хтось готовий сприймати закарпатські галявини дикого крокусу як потенціальний заробіток. Це – злочин. Квітка занесена до Червоної книги України (і так само, каже пан Колесник, охоронювана в усіх сусідніх країнах), її захищає закон, і за зривання передбачені чималі штрафи. Звісно, це зупиняє не всіх, і на трасах гірського регіону в пору цвітіння шафранів нерідко можна побачити продавців букетиків. Варто зазначити: ця квітка не стоятиме у вазі, вона «у неволі» одразу в’яне. А те, що ці шафрани продавці буцімто виростили в себе на городі – обман: згадаймо, що рослина з насінини квітне хіба на 5-й рік, і можна уявити, скільки б коштував букетик з грядки, яку доглядають роками…
Милуватися фіолетовою радістю слід винятково у природних умовах і – з усією повагою до природи та з вдячністю за те, що нам подаровано таку красу. Сезон цвітіння крокусів на Закарпатті тільки стартував, затримавшись через різке похолодання, і триватиме щонайменше місяць. На високогірних полонинах галявини Гейфелевого шафрану радуватимуть око туриста навіть і в червні. А на вершинах Чорногірського масиву, як от Піп Іван, та, звісно, на Говерлі, фіолетові ніжні зірки – не дивина і в липні…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.