Досить з нами теревенити! Роздуми, викликані побутовою ситуацією на ужгородській вулиці

Привід:

Спекотний полудень у центрі Ужгорода – ще те задоволення! Звиклі до такої нашої особливості мешканці міста цей час намагаються проводити поблизу річки, у тіні поодиноких парків та скверів чи у прохолоді кондиціонованих приміщень.

На чорний автомобіль преміум-класу, демонстративно залишений під ялинами посеред тротуару поблизу одного із місцевих кафе, перехожі не звертають уваги: чи-то звикли до хамства, чи-то сонце голову напекло – оминають, маневруючи. Увагу привертають поліцейські, які намагаються знайти власника-нахабу. З’ясовують у очевидців, що транспорт красується у тіні, щонайменше, півгодини. Виявляється, поліцію викликала офіціантка бару, розташованого поряд.

За кілька хвилин до правоохоронців вальяжно наближається солідна пара у супроводі молодшої дами. Імпозантний власник машини років 60-ти з посмішкою вступає у бесіду із поліцією. До дискусії долучається молодша пані, активно жестикулюючи і вказуючи кудись у бік. Старша супутниця пана сторожко озирається навколо, розуміючи: жваве спілкування пантомімно привернуло увагу з десятка спостерігачів. Переговори тривають хвилин 15 і завершуються, схоже, складанням протоколу…

Дідько! Як же хочеться почути аргументи, які дорослий дядько добирає, аби виправдати цілком очевидне порушення ним правил!

Роздуми:

1. Звичайно, людина, яка знайшла кілька десятків тисяч не гривень на придбання престижного «ауді», може дозволити собі плюнути на правила. Але ж з такою ж легкістю вона може начхати на суму штрафу, гонорово визнавши власну неправоту. Пихатий пан, схоже, обурений самим фактом можливості визнання своєї провини…
2. Головне ж питання: у чому сенс такого тривало толернатного терпіння поліції? За словами чисельних мандрівників дорогами Європи подібна увага і час правоохоронців обходиться сміливцю у немалу копієчку-форінт-злотий. І кожне слово, вислухане поліцейським, додає до суми основного штрафу чималу суму.

Питання:

Звичайно, таке над-уважне ставлення до громадян – данина прообразам ввічливих поліцейських із гарних американських фільмів. Та, можливо, варто звернутися до близького нам європейського досвіду, який передбачає повне і неухильне виконання зауважень правоохоронців. Щоправда, й люди в погонах зобов’язані зважувати кожне, сказане ними слово, з усвідомленням власної відповідальності і захисту (у разі необхідності) тим законом, на сторожі якого вони перебувають. Може, досить із нами говорити, коли порушення очевидне, га?