З давніх часів люди тісно співіснують із тваринами. Та чомусь так склалося, що деяких представників фауни ми обожнюємо й оберігаємо, а до інших ставимося презирливо. В цьому випадку дуже не повезло земноводним та рептиліям. Лише одна згадка про жабу чи змію викликає в більшості людей огиду. У багатьох казках та легендах змії виступають негативними героями і асоціюються зі злом, яке потрібно побороти.
Гадюка звичайна. Експонат Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького
На жаль, і в наш час, коли про цих плазунів уже достатньо інформації, безкінечно передаються жахливі розповіді про дуже страшних змій, які зустрічаються у нашому краї і наступають на місцевих жителів. Найбільшого страху наганяє полоз лісовий. Це найдовша змія Закарпаття і може досягати разом із хвостом понад 2 м довжини. Не дивлячись на свої розміри, вона для людини є абсолютно безпечною. Високо в горах полоза не побачити. Він любить тепло і зустрічається на висоті до 900 м над рівнем моря. Полюбляє розріджені ділянки лісу, галявини, кам’янисті місця, руїни фортець.
Полоз лісовий
Забарвлення спини в полоза однотонне, оливково-сірого кольору різного відтінку, деякі лусочки — з білими краями, знизу тіло біле або жовтувате. Ми мали можливість спостерігати за ним у мисливському палаці графів Шенборнів у Карпатах. Не звертаючи на нас уваги, він спокійно перебрався зі сходів у водостічну трубу. Жодної агресії до людей ця змія не проявляла. На горизонтальній поверхні вона повзає повільно, зате по вертикальних стінах, стовбурах та гілках дерев, завдяки особливим утворенням на черевних лусках, дуже швидко рухається. Полоз лісовий, або ще його називають ескулаповою змією, занесений до Червоної книги України і підлягає охороні.
Трохи менший від полоза вуж звичайний. Цей вид плазунів у області трапляється всюди — від низовини до найвищих гірських вершин. За наявністю оранжевих, жовтих або білих плям по боках голови, які добре виділяються на чорному забарвленні тіла дуже легко впізнається. Побачити його можна як на суші, так і в річці. Він добре плаває й пірнає.
Вуж звичайний
Більше часу у воді проводить брат звичайного вужа — водяний вуж. Це теплолюбна змія, яка зустрічається у водоймах рівнини та передгір’я. Вона дрібніша, має оливково-зеленувату спину, на якій розміщені в шаховому порядку чорні плями. Більшість населення знає, що вужі не отруйні, і все одно їх свідомо знищують лише за те, що вони належать до змій.
Вуж водяний
У Карпатах водиться один вид отруйних змій — гадюка звичайна (Vipera berus). Місцеве населення часто використовує латинську назву “віпера” при згадці про неї. Основними ознаками гадюки є коротка довжина тіла —до 70 см, яке закінчується коротким звуженим хвостом, вертикальні зіниці та голова, яка має трикутну форму. У всіх інших змій голова овальна, а тулуб плавно переходить у довгий хвіст. Забарвлення тіла може бути світло-сіре, темно-сіре, коричневе або руде з темною зигзагоподібною стрічкою на спині. Високо в горах, у прохолодних місцях трапляються повністю чорні особини.
Гадюка звичайна
Помилково отруйною для людини вважають червонокнижну мідянку. Вона має таку ж довжину, як і гадюка. Верхня частина тіла у самки сіра, в самця — бура, мідно-червона, звідси й походить її назва. Нижня поверхня рожева, цегляно-червонувата або сіра. Вздовж спини проходять 2 або 4 ряди темних плям. В деяких особин вони майже зливаються в суцільні лінії. На голові є темна смужка, яка проходить через око. Під час захисту мідянка шипить, викидає голову і пробує вкусити, а також скручується в клубок. Така поведінка, без сумніву, може налякати будь кого.
Мідянка
У природі все взаємопов’язано і змії в ній виконують свою функцію. Вони знищують шкідливих для людини гризунів, а самі є кормом деяких видів птахів та ссавців. В Закарпатській області зустрічається червонокнижний птах змієїд. Одна назва говорить про те, що змії є важливими у його раціоні.
У кінці липня на початку серпня в плазунів з’являється молодняк, тому більша вірогідність на них натрапити. При зустрічі зі змією потрібно не панікувати, а мирно з нею розминутися. Швидкість її невелика та й доганяти вона не буде: відчувши людину, сама спішить відповзти подалі в безпечне місце. Народне прислів’я говорить: “Гадина не буде кусати, кедь її не займати”. Пора вже звикнути до таких представників фауни нашого краю і не вбивати їх лише за непривабливий вигляд. Вони, як і всі, мають право на життя.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.