Усі ми мріємо хоча би раз потрапити за кордон, і бажано швидко, дешево, незабутньо і all inclusive. Нашій групі туристів з Ужгорода це вдалося на славу (без останнього пункту, але це вже дрібниці). Спогади залишаться надовго і будуть розповідатися байками родичам, друзям і колегам. Адже доїхати з Ужгорода до Високих Татр усього за 15євро і за 6 годин під силу не кожному…
Все почалося з ажіотажу навколо шенгенської словацької візи. Нібито їх зараз роздають направо і наліво кожному бажаючому і не лінивому українцю. Як не скористатися такою шарою? Сформували групу, включаючи дружин, чоловіків, дітей. Загалом назбиралося 14 людей.
За попередніми розрахунками агентство просить за тур вихідного дня в Татри 148€+віза 35€. Ми порахували, що своїм ходом разом з витратами на візу, вкладаємося у 105Є. Розділення обов’язків у групі зайняло небагато часу — більше тривало збирання грошей на попутні витрати, адже свої кровні віддавати шкода, навіть якщо це самому собі, але ж просто на якісь папірці.
Окремі пакети з документами на особу були готові за тиждень: проплачений готель, страховий поліс, довідка з банку про позичені гроші у багатого родича і решта дрібниць. За рахунками і чеками (ваучерами, як їх вони називають) їздив знайомий колеги спеціально, щоб їх привезти. Адже потрібні тільки оригінали.
Записувалися ми як усі «нормальні» люди телефоном у такого ж «нормального» не консульського представника, оскільки у нього вручну (!) розписана черга людей. У нас приємні номери в списку — від 132 по 141. Значить, за підрахунками нам йти подавати документи через 3 робочі дні.
Процедура подання зайняла майже 3 години, і, як з’ясувалося, навіть у такому нібито чесному списку між нашими ПІБами все таки вписали «лівих» людей. Ледь не проґавили одного чоловіка з групи аж на наступний день. Заспокоювало те, що він завтра у списку був перший, а після нього вже 160 вниз. Але ми відстояли колегу кількома дзвінками в консульство і нас усіх прийняли разом.
Група туристів, які їдуть по одному ваучеру в готель (декілька людей в номері) можуть подавати в консульство копії цих документів (чек, рахунок), але обов’язково в один день і бажано один за одним. До речі, станом на 14 березня черга була вже від 500 людей, а список кожен день переписується іншою людиною.
Віза була готова через 10 днів, як і обіцяють. До речі, словаки міжнародний жіночий день не святкують. А нам подарунок на 8 Березня був чудовий! Під дощем, без парасолі (щоб не заважати і не мочити патьоками сусідів) стоїш в очікуванні майже 3 години по завітний кольоровий папірець в паспорті. І, о! нарешті, перші з нашої групи виходять і у них віза аж на 5 років! Настрій піднявся моментально, в натовпі пожвавлення, стало навіть тепліше. Всі мрії про закордонні враження ось-ось стануть реальністю, і не просто на якісь 30 днів, а аж на 5 років!
З нашої групи не образили нікого, мінімальна віза видана на 2 роки (через відсутність шенгенських віз за останні 3 роки), 4 роки (тому, що паспорт не вічний) і 5 років – максимальний термін,і він у нас у кишенях! Ур-р-р-а! Радості не було меж! При цьому щасті не завадять і пару лишніх калорій-кілограм від смачного тірамісу, капучіно з вершками та ще й маленької цукерки. Адже ми їдемо на «словенску ліжовачку», а там кілограми скинемо за раз!
Пошук транспорту для доставки в гори зайняв один день. Більшість перевізників просять за 8-містний мікрик туди і назад аж 520Є, очманіти! Але нам вдалося знайти перевізника за 450Є на 18 осіб. Ми, як практичні і не багаті люди, активно шукали ще 3-4 людей, щоб дешевше було їхати, адже ділимо транспортні витрати порівну і чесно. Де б ті люди потім сиділи чи лежали ті речі – невідомо. Від навали тюків двері спринтера ледве закривалися і три останні сидіння були зайняті майже під стелю. Так що мати про запас хоча би 2 вільних місця не завадить.
Настав день подорожі. Вставання з будильником о 4.30 ранку, щоб в 5,30 бути вже готовим рушати з дому. Котлети і бутерброди приготовані заздалегідь. Таксі краще шукати теж заздалегідь, щоб нормально загрузитися, особливий вантаж — лижі.
Кордон перетнули швидко, крім нас більше нікого не було. Перша екскурсія за кордоном у нас була в міхайловському торговому маркеті «Tesco». Там ніби дешеві ціни, але це дивлячись що купувати. Та нічого, ми ж за кордоном і цінники не заважають нам купити відомий 42 градусний Татранський чай майже за 12Є! Бехеровка уже їде з Ужгорода, щоб відсвяткувати вдале перетинання кордону.
І ось тут починається найцікавіше. Піднесений настрій був зіпсований завірюхами і снігопадом, які зачинили для нас дорогу в омріяний закордон. І це 15 березня! Кажуть, замети були біля 5 метрів. Через ці невеликі кучугури (ми ж українці, а не європейці) нас не пустили з Міхаловець ні на кілометр!
Залишалося три варіанти виходу з ситуації: чекати до «побєдного», повертатися додому і пробувати рушати завтра (а це вже навряд чи вийшло би) або їхати потягом хто зна куди, але таки потрапити в Татри. Адже, блін, готель проплачений і транспорт теж! І ми, не зважаючи на кільканадцять кілограм на особу, на трьох дітей від 5 до 10 років, на декілька пар лиж і кучу палиць до них, вирішуємо екстремально добратися, куди планували. У чужій країні, чотири потяги з трьома пересадками, з інтервалом в 15, 7 і 9 хвилин, але за 87Є на 13 осіб – це вам не фанки гризти! До речі, єдиний квиток на всіх. Тому краще триматися тієї особи, в кишені якої завітний папірець!
Отже, ми, мінус 1 турист — мікроавтобус поїхав з ним додому — стоїмо в залі очікування вокзалу.
За вікном заметіль, мороз, потяги можливо ходять і можливо вчасно. Тому ми ще в піднесеному настрої готові рухатися вперед. Не завадить знати, що в Словаччині на невеликих залізничних станціях дуже вузькі платформи (60 см, не більше), і адреналін в крові стрибає, коли стоїш завантажений лижами, палицями, чемоданами, сумками, рюкзаками перед своїм (нібито) потягом, а зовсім поруч на усідню колію примчав інший! І на нього теж, як не дивно, йдуть люди тією самою платформою в 60 см!
Тиск піднімається не на жарт. Шалений темп і страх залишитися на цьому ж пероні заганяє частину наших людей в потяг (здається, не наш, про що я і кричу, він же приїхав не на ту колію!), а частина стоїть і не знає куди сідати — в той, що перед очима, чи той, що за спиною? І стоїть він лише 3 хвилини! Але найбільш врівноважений з нашої компанії питає у провідника, чи його потяг їде в Кошіце і ми з полегшенням дозавантажуємося і розсаджуємося по місцях.
Все, ми сіли в перший потяг, через півтори години ми повинні бути в Кошіце. Як пише роздрукований ввічливою касиркою маршрут, у запасі година, щоб перекусити в залі очікування. Але ми суттєво запізнилися і до наступного потяга у нас лише 20 хвилин. На нього ми теж сіли нормально. Хоч квитки були в перший клас, як з’ясувалося на пероні, але з переляку і швидкості завантаження ми сіли в 2 клас. Там одноголосно вирішили позбутися кількох кілограмів української домашньої їжі, щоб легше тягнути решту речей. І через годину настане відповідальний момент…
У Попраді у нас лише 7 хвилин, щоб зробити пересадку. Це реально, якщо не потрібно вивантажувати речі, збирати докупки дітей, лижі з палицями, переходити підземку і ще кудись бігти, мотаючи головою з боку на бік, щоб не проґавити корисну інформацію на різного розміру вивісках, табличках, папірчиках. Але це не реально, коли виходиш на перон, а потрібної електрички і не видно!
Добрі люди нам підказали, що вона десь нагорі, потрібно піднятися фіг-зна куди, бо вона нібито там зупиняється. І натовп шалених туристів з масою речей біжить угору сходами, у скляний перехід. А там дійсно є колії з електричками! Так, уявіть собі! Сучасний світ!
Неймовірно як, але щойно ми всі впакувалися в потяг, двері зачинилися — не минуло і 5 секунд!
Два попередні потяги нас організували і дві останні пересадки минули більш спокійно. Ми були вже не як дикі українські туристи, а як організована група цивілізованих вимуштруваних людей. Кожен знав, які речі він повинен брати, за які лямки їх брати, щоб легше було нести і приблизно хто за ким повинен бігти. Хаосу вже не було, але був страх забути в потязі речі, особливо лижі (вони ж у когось прокатні), не встигнути на наступний транспорт і ночувати в чужій країні на вокзалі і в мороз. Я думала, що так і буде. Песимістка я ще та, коли стоїть питання пунктуальності і вчасності. Але коли ви — група і поодинці кожен залежить від неї, то нічого вже не страшно, вас майже натовп і вас не подолати!
Ось ми уже сидимо в затишній електричці, з м’якими сидіннями, з вікнами на гарний краєвид словацьких просторів. Залишилися одна пересадка і, нарешті, ми на місці. Слава богу, що наш готель на початку села. Так ми думали…
В останню електричку нам пересідати аж 9 хвилин, тут ми теж не розгубилися і вже як треновані роботи, але суттєво стомлені, покрокували дружно в потяг, що вже стояв на пероні і чекав тільки нас. Хочеться сказати, що нашим залізничним пересувним будкам далеко до їхніх комфортних, м’яких вагонів, де весь час поїздки на електронному табло висвічується наступна станція, о котрій годині ми туди прибуваємо і голос сповіщує про зупинку. Не менш суттєво, що у вагонах тепло.
Близько 5 години вечора ми прибули в Стару Лєсну (місце розташування нашого пансіону). На станції робимо фото стомлених, але щасливих людей і рушаємо далі.
Дихання відкрилося вже не друге, не третє, а десь четверте. Словацькі машини їздять рідко, але нам вдалося «стопнути» одну, з якої водій «порадував», що до нашого готелю топати пішки лише 2 кілометра. Наш пансіон «Лесана» не на початку села, як нам сказали, а на іншому кінці. Це ж дивлячись звідки в нього заїжджати! І знову грузимося з багажем, палиці вже любовно зв’язані в одну ув’язку пакетом Теско, за плечима рюкзаки, на плечах лижі, хтось умудрився взяти чемодани на коліщатках і не пошкодував тягти їх щебенем. Ми, так в метрів у 100, один за одним рухаємося в затишні номери, в гарячу ванну, на смачну вечерю, в тепле ліжко…
Пансіон за 17Є/доба справив враження хорошого, не більше. Чотириповерхова будівля старого (совкового) архітектурного стилю досить простора. В номерах немає телевізорів, оскільки влітку це літній табір для дітей. Ванни теж немає, тільки душ і то з цуравим змішувачем, але кабінка душова закривається, так що нормально. На балконі можна грати в міні теніс. Сніданок 4€ (шведський стіл), обід і вечеря 5€ (без права вибору, на розсуд тільки шеф-кухаря). Тому раджу запастися калоріями саме на сніданок, він смачніший, багатший і дешевший.
Але всі ці можливі дрібні недоліки компенсує грандіозний вид з вікон на Високі Татри! Дивлячись на краєвиди, забуваєш про пережитий стрес, шалені пересадки, про те, що руки відвалюються і ноги гудуть так, що, напевно, чують усі довкола. І в номерах дуже тепло, опалення для гостей не шкодують.
Після сніданку наступного дня ми готові вирушати на ліжовачку. Знову навантажені лижами, рюкзаками і єврами в кишенях вирушаємо кілометр до зупинки, де нас безкоштовно автобус довезе за 2 кілометри до витягів у Татранській Ломниці – перлині Словаччини.
А там прикольно, балдіжно і офігенно! Краса гір, природи залишає враження, що ти десь дуже-дуже високо і всі ви кимось обрані бути там. Людей багато, але це не відчутно, окрім черги на витяги, які їздять туди-сюди, і на 4 осіб, і на 6 осіб, і синенькі, і жовтенькі, і чорненькі… Все таки яскравий колір у таких місцях грає важливу роль, настрій піднімається вже тільки від фарб на білому фоні. Приємно вразили капсули (кабіни) на чотирьох людей, які витягнуть тебе на передостанню точку – Скалнате Плесо. Екстремалам можна їхати далі на крісельному витязі, але ми не ризикнули.
Витяги починають працювати з 9 години, вони сучасні і комфортні. Вартість — 28€ + 2€ застави за чіповану картку. Їх потім повертають. Якщо катаєтеся тільки 2-3 години, то частину грошей повернуть, але для цього потрібно купити картку не за 28€, а за 34. Тоді назад отримаєте від 9 до 11€. Це, скажу, так приємно… Повертати картку можна в касі і тітонька вам віддасть монети, або можна самостійно через автомат. Було переживання, що здам картку, а автомат гроші не виплюне. Але все вдалося.
Погода була чудова, краєвиди прекрасні, а обслуговуючий персонал і туристи цивілізовані й привітні. Ні один не оминув мене, коли я падала, всі пропонували допомогу.
Ціни у горах двоякі — щось дешевше, ніж на Буковелі, щось дорожче. Прокат комплекту для катання коштує 10€, так що раджу не брати з собою лижі, навіть якщо вони задарма. Вони досить важкі і рухатися з ними складно. Попити і поїсти можна на любий смак. Пиво Старопрамен 0,5л коштує 1€, 0,3л – 0,7€. Супчик типу бограч можна з’їсти за 1,7€ і стільки ж коштує чай з пакету, за 1,5€ можна випити глінтвейну, з’їсти гамбургер за 6€… Їжа, яку ви тягнули з собою цілий пакет, щоб поїсти нагорі, скоріш за все повернеться з вами в готель, а можливо і в Україну. Наша курочка і хліб повернулися в український смітник.
Витяги в Татранській Ломниці працюють до 4 годин, рейсовий автобус нас безкоштовно довіз в Стару Лєсну. І ми, приємно втомлені і задоволені, готові вже знову кудись рушати. Лиш би не сидіти в номері без звичного телевізора. Вирішили після вечері поїхати на електричці в Попрад, у торговий центр МАХ. Кажуть, там дешевий лижний інвентар. Борд з кріпленням можна купити за 115€, нові ботаси за 85€. Так що влітку сюди можна їхати і готувати сани на зиму!
Пройшовши від пансіону 2 км до залізничної станції і прочитавши розклад, ми зрозуміли, що їхати не варто, бо чекати потяг годину і повернемося не раніше 10 години вечора – та й то коли складеться. Знову крокуємо 2 км назад у теплі номери. Скажу, що вечірня прогулянка в мороз, у приємній компанії сприятливо впливає на організм і настрій.
Наступного дня ми вирушили у похід в печеру – Белінську Яскіню. Всього за 9€, включаючи транспорт, потрапили в місце, якому вже понад 3 мільйонів років. До нього добиратися 900 метрів угору лісом. Казали, якщо швидко бігти, то можна видертися за 15 хвилин… Ну-ну… Спускатися би з цієї «гірки на лижах або санках, враження залишилися б, напевно, назавжди! Довжина печери близько 3640 м, з перепадом у 160 м. Але туристи марширують довжиною біля 1000 м. Радує те, що температура всередині біля 5 градусів. Є приміщення, де можна випити каву з автомату та посидіти за столиком, без обслуговуючого персоналу. Хочу окремо сказати про WC. В житті не бачила такого чистого, гарного клозету, як тут. Все на своєму місці, в достатній кількості і сухо. Як правило, там де немає людей, все запущено до неподобства.
Електричне світло провели в печеру ще у 19 столітті. Екскурсія протягом години справить приємне враження і залишить гарні спогади про вічний простір всередині кам’яних глиб.
Але перед тим, як йти кудись на екскурсію, варто дізнатися про розклад автобусів, аби вчасно повернутися в готель і не застрягти десь на півдорозі. Що з нами і сталося, звичайно. У неділю у них автобуси ходять так само, як і у нас – не регулярно з досить великим проміжком часу. Таксі-мікробус місткістю 8 осіб коштує 15€ з людини, так пишуть розклеєні чорно-жовті папірчики на стовпах і зупинках. Нас забирав уже наш водій мікроавтобуса, що прибув за нами в Словаччину.
Після цієї цікавої та пізнавальної подорожі від себе можу дещо порадити. Щоб рушати туристом чужою країною, краще мати запас знань та інформації. Бодай трошки знати і розуміти їхню мову. Не завадить розбиратися в розкладах маршрутів потягів і автобусів. Там є багато приміток, позначень, які означають далеко не те, про що ви думаєте, а якраз, можливо, навпаки. Тому не лінуйтеся читати дрібний шрифт унизу сторінки. Мати в гаманці не тільки ті гроші, які потрібні і враховані в бюджет, а обов’язково й про запас на непередбачувані витрати не менше 50€. І ваш уік-енд буде незабутнім. І ще не менш суттєво. Міні маркети, АВС у них зустрічаються нечасто, тому побачили один — відразу купіть все необхідне, особливо воду. Але вона у них дорожча, ніж пиво.
Уже вдома, в ліжку ви розслабитеся повністю, тільки тоді відчуєте, як стомилися. Серед рідних меблів всі пережиті моменти неспокою, страху і переживань здаються дуже смішними і не суттєвими. Під час подорожі втома не відчувається так гостро, як удома, оскільки вояж створює відчуття іншого виміру і все буденне зникає. І ви знову готові бути простим туристом, плануєте маршрут в ті місця, де вам обов’язково сподобається.
Єдине шкодую, що під час цієї подорожі Словаччиною (Міхаловце — Кошіце — Попрад — Старий Смоковец — Стара Лесна — Татранська Котлина — Татранська Ломниця), в цьому суммяті і шаленому атракціоні на вокзалах нас ніхто не знімав на відео. You-Tube відпочиває!
Щасливої дороги і приємних вражень!
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.