Історія – в сьогоденні: музей під відкритим небом

18 травня є днем музеїв, принаймні на цю дату припадає святкування Міжнародного дня музеїв. То ж хочеться згадати один з найцікавіших його видів, а саме «скансен», тобто музей під відкритим небом.

Таке коротке слово «скансен», але так багато цінного в ньому. Скарби давнини, етнографічна спадщина, унікальна збережена архітектура різних регіонів, далеко не повний перелік його надбань. Це не просто музей, а цілий архітектурно-етнографічний комплекс під відкритим небом, з численними міні-музеями.

Головна його ціль – відновити та показати широкому загалу різні історичні середовища, через зображення побуту, відтворення традицій та звичаїв певної місцевості.

Свій початок такі заклади беруть з Данії, де в 1891 р., на острові Юргорден в Стокгольмі, був відкритий перший музей під відкритим небом. Артур Хазеліус, придбав маєток «Скансен» (від шведської skans – замок), з метою заснування фольклорного культурно-історичного музею просто неба. Поступово музей розростався, згодом включаючи в себе близько 150 споруд з різних куточків Швеції.

В кінці ХIХ ст. виникла ціла мережа схожих музеїв, які одержали назву «скансени», з того часу ставши синонімом етнографічного музею просто неба. Головна їх відмінність від звичайних музейних закладів, це інтерактивна складова, що включає в себе розгорнуту анімаційну програму, даючи можливість долучитись до традиційних промислів та звичаїв, відчути на собі всі особливості проживання в таких давніх будівлях.

Україна багата на етнографічну спадщину, тож це не могло не позначитись на наявності тут декількох музеїв-скансенів. За територією та охопленням періоду, можна виділити різні їх груп:

1) всеукраїнський – Національний музей народної архітектури та побуту в Києві (Пирогово);

2) регіональні – Музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в околицях Переяслав-Хмельницького, Музей народної архітектури та побуту «Шевченківський гай» у Львові;

3) обласні – Закарпатський музей народної архітектури та побуту в Ужгороді, Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття у с. Крилос, Івано-Франківська обл., Музей історії сільського господарства на Волині, с. Рокині.

4) локальні – на Закарпатті це кузня-музей «Гамора» в с. Лисичово, Іршавський район, хата-музей «Лемківська садиба» в с. Зарічево, Перечинський район та ін.  

Наш край, що не село, то хата-музей. Найвідоміший з них – це Музей народної архітектури та побуту в місті Ужгород, що представляє все різнобарв’я культури Закарпаття. Тут зібрано більше 20 споруд різного призначення: церква, школа, корчма, кузня, млин та ін. На території в 4га., компактно показані як низинні райони, так і гірські, та відповідно культура народностей, що там проживали (бойки, гуцули, лемки, волохи та угорці).  

Шелестівська церква (1777р. ) перлина цього скансену, класичний зразок лемківської школи зодчества. Церква унікальна своїм архітектурним стилем, поєднанням шатрового і барочного стилів. 

Тут також є народна школа з с.Синевірська Поляна Міжгірського р-ну,. будинок селянина з Великоберезнянщини, садиба з села Ракошиино Мукачівського району, водяний млин з с. Колочава (Міжгірський р-н), хата з села Середнє Водяне Рахівського району, та багато інших будівель. 

Проте немає в Ужгородському скансені будинку з Виноградівського району, але це компенсується наявністю Затисянського музейного комплексу  в с. Тисобикень, що на Виноградівщині. Тут збереглись автентичні будівлі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Побачити можна: будинок заможного селянина, сільську школу та хатину бідняка. Музей етнографії експонує кращі зразки народної архітектури та побуту місцевих угорців цього періоду. 

Унікальним є і «Старе село» розташований в с. Колочава, Міжгірського району. Тут відтворено село стародавньої Верховини. Побачити можна численні експонати, що ознайомлюють із 300-річною історією та побутом місцевих жителів. У скансені є пам’ятки, що демонструють культуру різних часів (австро-угорський, чеський, радянський) та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, шевці). Налічує майже два десятки будівель та допоміжних господарських споруд. Серед них хатина селянина, церковно-приходська школа, єврейський комплекс (про життя єврейської частини населення у Колочаві), хатина вівчаря, жандармський пункт, кузня та ін.

Тож вибирати є з чого. Відвідання таких комплексів може стати унікальною можливістю поринути в минуле, насолодитись старовиною, відчути себе хоч трохи ближче до культури своїх предків. Прогулюючись «старим селом» весело та пізнавально проведете час разом зі своєю родиною.