Фото скверу-альпінарію 1978 року. (з мережі Інтернет)
У свіжому інтерв’ю письменник Андрій Любка назвав нашу владу “режимом сфальсифікованої окупації”. Це пояснює, чому ужгородці, котрим не все одно, яким буде місто за кілька років, живуть у режимі “жодного дня без поганих новин”. Коли дивлюсь на ці гіперактивні дії нашої влади, ці непосильні для неї планки: "відновити" площу Петефі, "реконструювати" Альпінарій, впорядкувати зелені насадження тощо, на всі ці спроби "хотьшось" (часто вживане ужгородцями слово) зробити для міста, хочеться їм подарувати простий рецепт слави.
Зробіть дороги, вкрутіть лампочки. Все. Слава на десятиліття забезпечена, оберуть на наступний термін, навіть 500 гривень не треба давати. На дорогах ще й відкатити можна більше, ніж на штукатурці, наскільки мені логіка підказує. Це іронія, так, про всяк випадок напишу.
Звичайна вулиця міста Кошице зі звичайним зонуванням для велосипедистів і пішоходів та бордюром від авто на швидкісній ділянці
І ще один важливий момент: не треба робити дороги "гарно/красиво/красіво". Зробіть ЯКІСНО. Бо всі наші останні біди з зовнішнім виглядом міста, починаючи з площі Народної і закінчуючи (чи – продовжуючи?) сквером-альпінарієм, – всі вони йдуть від цього слизького і максимально суб’єктивного слова "гарний". Коли чуєте від нашого чиновника слово "гарний", знайте: буде біда. Бо не може воно означати те саме у архітектора з Відня і чиновника з Ужгорода. Це не добре і не погано, це факт.
Стара плитка чехословацького періоду та сучасна. Просто приклад суб’єктивності поняття “гарно”.
Слово "гарний" взагалі не можна вживати по відношенню до пам’яток історії та архітектури. Їхня автентична краса для когось може бути незрозумілою. Але для великої кількості інших людей це буде краса в чистому вигляді. Так і працює суб’єктивність даного поняття. Тому не треба аналізувати чи на власний смак прикрашати історичну спадщину. Просто необхідно відновлювати ці споруди, вулиці чи парки такими, які вони були, з урахуванням фактур поверхонь та інших деталей, які у нас завжди хочуть "покращити".
Хочеться вкотре по-доброму, без агресії сказати: не чіпайте культурну спадщину, не псуйте церкви, яким не вистачило років 20, щоб увійти до списків ЮНЕСКО. Не ставте металочерепицю на будівлі 19-го століття без зайвої потреби. Не міняйте нам стару чеську кам’яну бруківку на відпалену плиточку з суміші, яка потрощиться через два роки.
Клаптик відомої панорами праворуч міг би виглядати як у найкращих містах Європи, якби на історичних спорудах була використана така черепиця, як, наприклад, на даху СБУ
Краще нічого не робіть, якщо не вистачає клепки запросити консиліум фахівців перед початком робіт. Можна покликати наших незалежних і придворних експертів, якщо ви хочете зробити більш-менш непогано. Не лише придворних, підкреслюю. Але у випадку більш потужних амбіцій і бажання потрапити в історію є кращий рецепт. Запросіть іноземних фахівців. Не з Дебрецена чи Львова, а з більш західних міст. Наприклад, тих, хто вже був у нас 7 квітня. Це архітектори і урбаністи, досвічені фахівці, які вже навіть знайомі з нашою проблематикою, і, впевнена, прокручували в голові варіанти рішень. Вони будуть раді допомогти. Проконсультують не за наші гроші, а на кошти швейцарських чи норвезьких грантів, наприклад.
Таке ВЖЕ є! Чи автори проекту дійсно хочуть здивувати нас кількістю дешевої плитки, якою закладені всі спальні райони від Борщагівки в Києві до Нового в Ужгороді?
До речі, про фахівців в контексті останньої “краси” в нашому місті. Якщо вже у нас вирішує не архітектурна рада, не консиліум архітекторів вкупі з істориками, яким бути Альпінарію, а ландшафтний дизайнер на ім’я Діана Кайнц, то виникає запитання: що ж таке ландшафтний дизайн? Може, я не вірно розумію цей термін?
Читаємо найбільш доступне джерело, російську статтю Вікіпедії, української з даної теми немає:
Ландша́фтный диза́йн — искусство, находящееся на стыке трёх направлений: с одной стороны, архитектуры, строительства и проектирования (инженерный аспект), с другой стороны, ботаники и растениеводства (биологический аспект) и, с третьей стороны, в ландшафтном дизайне используются сведения из истории (особенно из истории культуры) и философии[1].
Фрагмент альпінарію в польському селі Рогув, Лодзинське воєводство. Як бачимо, навіть сходинки зроблені з кам’яних брил, як колись це було в нашому альпінарії. (фото з мережі Інтернет)
Виходить, розумію вірно. Тобто, навіть якщо людина не архітектор, а ландшафтний дизайнер, вона все одно мала б звернутись до книжок, історичних джерел чи хоча б вийти на істориків та архітекторів для консультації. І це в випадку проектування. А тут проектувати не треба. Виникла ургентна потреба чомусь саме зараз оновити готовий об’єкт. І цей сквер має сформоване обличчя на мапі міста, має власний стиль та певний перелік використаних матеріалів, які просто треба десь докласти, десь почистити.
Ландшафтний дизайнер мав би знати: якщо в об’єкті було використано великі грубі необроблені камені з метою імітації природнього ландшафту, то маленькі кольорові плиточки а-ля камінний зал сільської колиби будуть виглядати недоречно. І це вже буде зовсім інший об’єкт. Я добираю слів, не матюкаюсь, погодьтесь. Якщо весь ансамбль альпінарію створений в класичному стилі начебто занедбаного куточку англійського парку, то дуже агресивне вкорочення гілок не зробить з нього сад французький.
Щоб закінчити на позитивній ноті тему альпінарію, скажу, що антивандальні лавиці, пофарбовані в такий специфічний колір,– єдиний продуманий крок в цих реноваціях. А якщо серйозно, то ось для натхнення свіжа стаття на сторінці Transcarpathian Heritage. Може, фанатів старого альпінарію виявиться значно більше, ніж знайомі мені кілька людей, і хоча б цю перлину міста ми разом не дамо знищити?
І ще одне фото альпінарію з польського села Рогув. Напевно, це дуже негарно на думку ужгородських проектантів альпінарію.










Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.