Гастрономічний туризм, коли люди їдуть кудись спеціально для того, аби відчути смаки місцевої кухні або місцевих продуктів, у нашій країні тільки починає розвиватися. Примітно, що найширший спектр послуг такого роду надають на Закарпатті, повідомив Укрінформ. Тут маса дегустаційних залів, в яких можна скуштувати унікальні сири, м’ясні страви, леквари, меди та запити це оригінальним винами чи місцевим крафтовим пивом. Також щотижня в області відбувається якийсь фестиваль, де обов’язково варять рекордну кількість страви – чи то бограчу, чи дзями, – аби ближче познайомити туристів зі смачними принадами Закарпаття.
Ми поспілкувалися із експертом, зіркою закарпатського туризму Федором Шандором, авторству якого належать більшість туристичних «фішок» Закарпаття. Віднедавна пан Шандор завів фуд-блог про смачне Закарпаття, де розповідає про усі смаколики, варті уваги як масового туриста, так і гурмана. Про них він розказав і кореспонденту Укрінформу.
ЗАРАЗ НА ЗАКАРПАТТІ УСЮДИ ПОЧИНАЮТЬ ПОДАВАТИ Й ПИСАТИ В МЕНЮ «БОГРАЧ», «БАНОШ», «ЛОЦІ ПЕЧЕНІ»
– Ваш блог називається на місцевому діалекті «Се се ай!». Перекладу приблизно для читачів за межами Закарпаття: «Оце так!». Що ж має бути у страві чи продукті, аби ви спробували й сказали: «Но, та се се – ай?»
– Мета мого блогу – знайти та розказати про унікальні продукти чи страви Закарпаття, що мають обов’язково дві складові: це еко- та етнопродукція. Добре, якщо є повний цикл – від вирощування, через виробництво до споживання. Тоді це будуть справді ті смаки, яких ви більше ніде не відчуєте, окрім Закарпаття. Поясню на прикладі пасти. Тут багато готують з тіста, але в блозі немає жодної страви із тіста – бо у нас немає якісного борошна. В Україні є зерно, але його не мелють, а одразу продають на Захід. У принципі, зрозуміло, бо помелеш – і тут будуть покупці, але платитимуть не у валюті, а в гривнях, а це невигідно. Вигідніше продати зерно й отримати валюту. На Закарпатті є багато місцин, де добре готують пасту – але вона італійська.
– Закарпатський гастрономічний туризм починався із винних та сирних турів. До якого спектру він прогресував зараз?
– Гастротуризм на Закарпатті тільки починає стартувати, насправді. Це ще навіть не початок.
– Дивно, експерти туристичного ринку країни кажуть, що гастротури на Закарпаття – фішка сезону. Кажуть, що якщо гастротуризм по країні загалом й існує, то Закарпаття – це саме воно.
– А от на Закарпатті кажуть, що це тільки старт. Чому? Тому що гастротуризм можливий тільки тоді, коли це сприймає абсолютна більшість закладів громадського харчування. Коли у меню є окремі позиції з назвами традиційних місцевих страв. Наприклад, зараз на Закарпатті усюди починають подавати й писати в меню «бограч», «банош», «лоці печені», «голасле», кремзлики, а не деруни, як раніше. Назва як складова такого виду туризму уже пішла. Тепер, як у випадку із газетою, залишилося знайти людей, які читатимуть. А тут ще один момент: люди мають знати, що таке «бограч», «банош» – аби його замовляли. Ну й третій момент – це повний цикл: від вирощування до подачі в ресторані. А четвертий момент – як ці продукти скласти у якусь поезію, творчість.
– Але за поезію не кожен турист буде платити…
– Буде. За піцу ж платять, а добра піца – це і є поезія. Так само й тут. Можна банош просто хлопнути й розмазати по тарілці, а можна гарно викласти, посипати зеленню, прикрасити… Висока кухня на Закарпатті є. І є люди, які за це платять.
Є З ДЕСЯТОК ЗАКЛАДІВ, ЯКІ ТРЕБА ВІДВІДАТИ
– Який процент закладів має повний цикл: від вирощування своїх продуктів до приготування страв із них?
– До десяти набереться – якщо рахувати разом із дегустаційними залами: тут господарі садиб вирощують продукцію, але їхні садиби не є закладом харчування. Ресторанів такого типу два: один у Мукачеві, один на Перечинщині. Дегустаційних залів справді якісних можу назвати ще 5-6.
– Це дуже мало як на цілу область…
– Зате це контрольовано. Тут можна стовідсотково говорити про якість. Тут люди не роблять якісь махінації, бо у них нема на це часу. Вони самі стежать за якістю, і у них є замовлення наперед. Хочеш – замовляй, ні – до побачення, до мене й так черга стоїть.
– Що саме із об’єктів гастрономічного туризму на Закарпатті варто відвідати, аби відчути його на смак?
– Із ресторанів це вищезгадані два заклади – в Мукачеві та Перечині. Але тут треба зважати, що діти, можливо, не будуть задоволені. Вони люблять пити колу, солодкі шипучки – тут таке не дають: узвар або фреш. Також ці заклади відходять від використання ліцензованої алкопродукції – мають власні пивоварні, винарні та міні-гуральні, аби забезпечувати потреби своїх клієнтів. Із дегустаційних залів, наприклад, по сиру, враховуючи такі чинники як дотримання гігієни, контроль якості продукту, можемо радити поки лише Селиську сироварню. Хоча на Закарпатті наразі є 8 сироварень. Селиська функціонує найдавніше, вони уже набили руку. Іншим ще треба попрацювати над кінцевим продуктом. Серед карпатського меду – зараз мова не про «дурилки», коли береться масовий мед із Полтавщини чи Черкащини і втридорога продається тут як карпатський, – раджу завжди Дім меду у Мукачевому. У них надзвичайно широкий спектр продукції – від десертної до лікувальної. Це вражає, особливо іноземців. Недавно не міг звідти витягнути групу швейцарців, яких ні вином, ні пивом, ні сирами не здивуєш.
– Як відрізнити на Закарпатті, що мед не «дурилка»?
– Враховуйте ознаки: колір, аромат трав. Знайте, що на Закарпатті нема гречаного та соняшникового меду. Й карпатський мед порівняно дорогий. Від 200 грн за літр. Але ціна не показник, бо «200 грн» можна наліпити на будь-що. Основний орієнтир – це брати від тих людей, у кого бачите вулики на подвір’ї.
Є НАДЗВИЧАЙНИЙ ПОПИТ НА КРАФТОВЕ ПИВО
– Поговорімо про те, чим би ви порадили ці смаколики запити.
– Зараз на Закарпатті надзвичайний попит на крафтові пивоварні. Маємо дев`ять таких у краї. Зі 104-х дегустаційних винних залів гарантію можу дати на п`ять. Тут виробники мають свої виноградники, роблять вино саме із закарпатських сортів місцевої зони.
У випадку із винами треба розуміти, що не всі винороби є виноградарями. Хтось займається виноградом, але не хоче займатися вином. Хтось – навпаки. Дехто має власні бочки, не із дуба, а із каштана їстівного (він не дає танінів у такій великий кількості, як дуб, не дає дубильних речовин, це не впливає на смак, дуб іще трошки й підфарбовує). Деякі винороби виходять на інші напрями – сидри, кальвадоси.
Примітно, що останнім часом можна рекомендувати для дегустацій також і винні заводи «Котнар» та «Чизай».
– Цікаво, бо винзаводи у споживачів асоціюються із так званими «порошковими» винами.
– Ці два заводи останнім часом відчули ринок. Й підлаштували під нього свою якість. Вони мусять вирощувати Цвайгель, Мерло, Мюлер Тругау, Золодьонь – у східних зонах смаки цих виноградних сортів не знають. А раніше працювали тільки на масового споживача – в містах-мільйонниках України, Росії. На Закарпаття вони не працювали. А за цей час маленькі винороби відчули нішу, вони самі організувалися у фестивалі, яких є зараз вісім за рік. Облаштували дегустаційні зали, яких є 104, засадили мікровиноградники, відновили ті старі чотири винні зони Закарпаття (мова про Ужансько-середнянську зону, Бобовищансько-Мукачівську, Угочаську та Бегерівсько-Мужіївську). Тепер ці зони самоокреслилися і працюють. Тут можна знайти те гаражне вино, яке вважається найдорожчим й найексклюзивнішим, за яким полюють у Європі.
НА ТРИ ДНІ ТУР ОБІЙДЕТЬСЯ В 1000 ГРН
– За який час це усе, про що ви тут говорили, можна об’їхати?
– Усе, про що я говорив, вміщається в десять господарств. Це тиждень, максимум 10 днів. По одній-дві дегустації на день.
– А якщо вихідний тур із більш щільним графіком?
– За три дні можна встигнути відвідати 4-5 закладів. Раджу приїхати до Мукачева, бо зручно залізницею, і звідти виїжджати в різні зони. В Ужгороді, наприклад, це дегустаційний винний зал, солодкий заклад Штефаньо. Звідти можна на Перечинщину – у одну із двох найкращих ресторацій закарпатської кухні, другу відвідаєте тут же, в Мукачеві. На Хустщині це Нижнє Селище з відомою сироварнею, звідти недалеко на Ботар – де вас чекатимуть смаки м’яса з місцевих порід тварин. Дорогою на Виноградівщину можна також завітати до кількох винних залів приватних виноробів.
– У скільки це приблизно обійдеться?
– На три дні – це порядка 1000 грн. Враховуючи дегустації та придбання продуктів-сувенірів. Дегустація – це 50-60 грн з людини, плюс щось купити, на одній локації можна вкластися в 200 грн.
– Що найбільш запитано наразі?
– Класика, яку всі знають. Для масового туриста – це угорська, словацька, німецька кухня на Закарпатті. Якщо для цінителів, то сюди їдуть по крафтове пиво любителі пива, по гаражне вино цінителі вина, не тому що воно круте, а тому що воно ексклюзивне. Приїжджають по сири. Ми недавно сміялися з одного експерта. «Что-то эта брындзя пахнет убитым животным!» Ми всі сміялися, це ж нонсенс, вона має пахнути, бо якщо бринздя не пахне, то це – пластмаса. Якщо вино не пахне сіркою, це не вино. Якщо сир не тхне, це не сир.
«ХОЧЕШ ПРОБУВАТИ – ПРОБУЙ, НІ – Є МАГАЗИН»
– Трапляються, до речі, випадки, коли спеціально їдуть, аби спробувати, а спробують – і виказують своє «фе»?
– Буває. Але тут треба мати на увазі, що на вас чекатиме. Вбийте в пошуковик запит «закарпатська кухня» – вам видасть назви страв, а там за вмістом орієнтуйтеся, що би ви хотіли скуштувати. А потім за це можна зробити селфі із тією їжею і себе «продавати» друзям у мережах. Люди їдуть за враженнями, вони в шоці, коли узнають, що це є тут, в Україні.
Але бувають і компроміси. Якщо комусь вино кисле – то для таких є ізабельні сорти. Десь недоперчують бограч. Але якщо бограч тобі перчить – нащо ти його узагалі їси? Пиво на Закарпатті з гірчинкою, такою тяжкою, що скули скручує, – але тут таке роблять. Хочеш пробувати – пробуй, ні – є магазин, купуй пляшкове.
– Гастротури самодостатні, чи люди їдуть насамперед подивитися Закарпаття, а тоді вже відчути смак?
– Багато хто останнім часом їде спеціально покуштувати. Навіть зі Львова, нашого вічного конкурента, до нас привозять на бограч, на вино.
«ОСТАННІ ФІШКИ ГАСТРОНОМІЇ – ЦЕ ШВАБСЬКА КУХНЯ В УЖГОРОДІ ТА ПІЦА ВИКЛЮЧНО ІЗ ЗАКАРПАТСЬКИХ ПРОДУКТІВ»
– Щодо закарпатських фестивалів – їх проводять щотижня, на кожному головна фішка – якась страва. Що б ви радили відвідати протягом року?
– Винний фест – це «Червене вино». Зимова кухня – це «Ужгородська палачінта». Сирний – це класика, «Гуцульська бриндзя» у вересні. Медових фестів багато у серпні. Гечанський фестиваль різників – це м’ясна класика. Анімаційні фести, де готують якусь місцеву страву – як от велятинська дзяма, берлибашський банош… Потішив цього року фестиваль персика на Берегівщині – тут представили усю продукцію: від компотів, лекварів – і до шашлику на персикових дровах.
– А що з останніх новинок на закарпатському гастроринку ви би порадили?
– Це швабська кухня в одному із ужгородських ресторанчиків. Вона важка для шлунка, бо це жирна їжа, але тут є вулиця Швабська, є нацменшина шваби з оригінальними стравами, то чому б не продавати швабську кухню? Власник, попри складнощі, тримає марку і свою позицію щодо підтримки швабської кухні. Цікаве рибне голасле на базі міксу із закарпатської риби (карп, щука, осетрові) подають у ресторані в Мукачеві, а також тут є заклад, де подають закарпатську піцу – із закарпатського сира, філе форелі та її ікри. Варто спробувати! Ну й запивати треба крафтовим пивом чи сидрами (спектр смаків – від яблучного, грушевого до яфинового, персикового, абрикосового). Вони дорогі, бо дуже великі втрати продукту. Але у нас це є, а у вас нема. Тому приїжджайте до нас, ми вас почастуємо.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.