Ситуація із "реконструкцією" ужгородської "Корони" пов’язана не лише із конфліктом, а вже навіть із кров’ю… Не в останнє питання архітектурних "новацій" в історичному центрі Ужгорода обростає тривалою, драматичною і, почасти, трагічною історією. Ще один штрих до "Коронної" теми – Фейсбучне спілкування письменниці Людмили Загоруйко та заступника міського голови Іштвана Цапа.
Людмила Загоруйко: "Абсолютно випадково. Нині показали. Знаєте що це? "Корона", вірніше життя за її лаштунками. Мертві віконні зінниці – це те що ми бачимо, проходячи по головній вулиці міста. Колись тут росли величезні каштани і мої батьки, закохані і щасливі, танцювали під ними вальс. Я ще думала, наївно і по-дитячому. А може ще живі? Наші каштани. Вони ж нікому злого не заподіяли. Під ними і Скунць, і Кремінь, і Бедзір сиділи. А хто під ними не сидів? І що я тут розтікаюсь мислею по древу? Кому потрібні спогади? Кому потрібна історія? Це як продане житло. Пусте і сире. І тільки розхристана валіза з фотографіями на підлозі. А там обличчя, посмішки, чуже життя. Забули валізу з родичами, сімейною історією, викинули. Збудують нове життя. І нащо їм зморшки і ревматизм?
А що ми будемо показувати туристу? Він же не зовсім дурень, зрозуміє.
Цей мужчина, я його не знаю, вперше бачу, стоїть перед квартирою, яка, як гніздо ластівки, висить над прірвою. Внизу вода розтікається озером. Некерована вода. Техніка носами розтягує глину. Пилюка, апокаліпсис згадується. Який він?"
Іштван Цап: "Ми вперше за роки зайшли з владною комісією на цей обєкт, щоб отримати шанс для оцінки того, що там відбувається. Повірте мені, більшість членів комісії аж "горіла" від бажання там працювати… Ужгородців зовсім не хвилює ця проблема. І ваш пост-крик душі лишився непочутим…"
Людмила Загоруйко: " Саме так. Не хвилює. Зовсім. І там вже, як після бомбордування Дрездена. Нічого. Хвилює тільки тих, хто живе над урвищем і може сповзти вниз разом з меблями, псами і ліжками, на яких сплять".
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.