Нудьга добиває

Якщо випало провести своє тинейджерство в селі чи невеликому містечку, то проблеми з тим, як і де провести дозвілля з друзями або куди ж «дітися після школи», майже ніколи не виникає. Навіть якщо батьки не надто раділи черговій порції закадичних приятелів, яких ти знову притягнув у невеликий будинок чи квартиру, завжди була можливість «потусуватися» на ближньому полі, в лісі, коло річки, у чиємусь дворі, та бодай під копицею сіна.
Навіть узимку, коли нібито найкраще би сиділося в теплій хаті, до пізньої ночі ми ганяли на санках і лижах, ковзали до стертих підошв по тисянській кризі чи просто будували ескімоські іглу зі свіжого снігу.
Ігри в індіанців Дикого Заходу в таких умовах набувають майже епічних розмахів. Адже можна будувати вігвами в масштабі один до одного, розмальовувати лице бойовими акварельними фарбами, і так ніхто тебе не осмикне: сусіди сіно гребуть чи картоп­лю копають, у батьків теж робота. Та й сам ти міг вийти до друзів лише виконавши всі свої нехитрі обов’язки. Зате потім!..
Однак у міських підлітків варіантів для дозвілля не так уже й багато, а сьогодні й узагалі – критично мало. Ні, звісно, що, як сільська дитина, я свого часу дещо заздрила заїжджим вароським приятелям, які мали музику, теніс, танці, драмгуртки та ще й англійську на додачу. Але ж не кожну дитину батьки віддають у всі гуртки та секції, в які, як водиться, колись не відходи́ли самі. Багато підлітків у холоди перебиваються в ближньому  під’їзді, а теплої пори – в альтанках дитсадків і шкіл. Здебільшого сидять, теревенять про щось своє, час від часу вибухають реготом, який так дратує бабусь на лавках, іноді щось дивляться в ноутбуках чи бавляться телефонами.
Аби не впадати в моралізаторство, не буду зараз у гніві праведному розписувати, як «скурюється, спивається та деградує» нинішнє молоде покоління. Бо ж тримаюся переконання, що молодь – вона завжди така: цікава, охоча до нового й забороненого, максималістська й сконцентрована на своїх юнацьких і «глобальних» переживаннях. Хто не вірить, може спробувати пригадати себе в такому ж віці, власні думки і прагнення. Звісно, на певні вчинки наважується далеко не кожен підліток, але ж як хочеться!
Мене турбує зовсім не обліко морале юного покоління, а те, що їм до тривіальності нудно! Аби ж позбутися нудьги, люди часто роблять геть дивні, «неправильні» і навіть небезпечні вчинки. Не дарма ж кажемо: «вмерти з нудьги» або, згадуючи Григорія Сковороду: «Надмір породжує пересит, пересит – нудьгу, нудьга ж – душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим».
Ось так і хворіють тинейджери на «тугу смертну» через надлишок вільного часу, інформації та свободи. На жаль, меценати й благодійники дуже рідко звертають увагу саме на підлітків та їх дозвілля, а влада – ще менше. Тинейджерам, якщо й перепадає щось від щедрот, то, найімовірніше, це буде банальна дискотека чи концерт.
Дуже хотілося б, щоб хтось не пошкодував власних сил і ресурсів та спрямував свою енергію на молодь саме такого віку, бодай створивши концептуальний кафетерій чи якийсь клуб за інтересами, де молодь могла б просто збиратися, покинувши, нарешті, запльовані під’їзди й альтанки.