В Ужгороді розказали історії переселенців в фотопроекті

     В Ужгороді, у провулку «Гірчичне зерно» проходить виставка  «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів». Захід організували Ужгородський прес-клуб спільно з провулком «Гірчичне зерно»  та корпорацією свят «Не понял» у рамках проекту «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів» за підтримки програми «У-Медіа».

  Виставка – це 24 короткі фотоісторії про тих, хто наважився на переїзд, зрозумів Закарпаття, вподобав Ужгород, Мукачево та інші місця нашого краю. Відомі закарпатські фотографи – Сергій Денисенко, Валентин Кузан та Євген Кудрявцев (луганчанин, який теж став закарпатцем) зафіксували історії героїв у фото. Всі вони – дуже цікаві особистості, якими збагатилося Закарпаття.

  Українці, яким через війну на сході довелося залишити рідний дім, роботу, друзів, родичів, опинилися на Закарпатті. Як це: бути мігрантом усередині своєї країни, кардинально змінювати життя чи починати його спочатку, звикати до іншого темпу, розуміти ніби своїх, та все ж інших людей, розпочинати власну справу чи навпаки довго шукати роботу, знаходити нових друзів, родичів, «пускати коріння» чи «сидіти на валізах»? Частково відповіді на запитання можна отримати, відавши виставку: адже біля кожного фото викладена невелика історія кожної людини. На Закарпаття переїхали люди різних професій та з різними долями. Це і викладачі, юристи, спортсмени, лікарі, стилісти, фотографи, підприємці та багато інших цікавих особистостей. В декого тут вже народилися діти, почався новий етап життя.

  Наприклад, Дарія Норожнова, вчителька початкових класів з Донецька, приїхавши до Ужгорода пройшла відбір у нову поліцію. Як розповідає дівчина, в Ужгород потрапила випадково, просто була мета виїхати якнайдалі з Донецька, при цьому не залишаючи країни. З юних років мріяла про татуювання у вигляді герба України, але через вчительство не зважувалася на цей крок. Три роки тому дівчина свою мрію здійснила.

Катерина Ірха, політолог, викладач переїхала з Луганська, каже, що переселенкою себе не вважає, бо приїхала з дому додому: «Велика батьківщина –  Україна, тієї відстані 1400 км я не відчула. Я не адаптувалася, не звикала, мене і там оточували класні адекватні люди, вони всі виїхали звідти, багато залишилося саме тут в Ужгороді. Такі проекти, як фотовиставка, потрібні. Я як науковець спостерігаю відсутність комунікації, обміну інформацією, через це всередині країни виникають внутрішні конфлікти».  

  Виставка триватиме ще кілька тижнів.