Схоже, кожне обійстя в Ізі у ці перші жовтневі дні сповнене гнучкою лозою – коричневою, зеленою, золотавою, білою…
У селі, що знамените як столиця лозоплетіння – в Ізі, котра у Хустському районі Закарпаття – триває відповідальна пора. Саме наприкінці вересня тут починають заготовлювати лозу – матеріал для виробів, котрі тут плестимуть і взимку.
Як розповідає пан Ілько, його родина складе в комори не менше п’яти тон "пруття". Паралельно із заготівлею лози він плете меблі. Каже: "Кожна сім’я має власні технології і секрети. мене вчив тато, а його – дідо". Зараз обвиває дерев’яні заготовки "стрічкою" з лозяної шкірки, а загалом і він, і його батько пан Василь можуть виготовляти по одному кріслу-качалці на день.
Заготовити ж лозу – справа складніша, ніж здається. Зібравши лозини (а їх у Ізі та сусідніх селах спеціально садять, а потім "беруть", як будь-яку іншу сільськогосподарську культуру), їх виварюють (зо дві години в киплячій воді), відтак у кілька етапів очищують (апаратом та вручну) й висушують. Так прут стає благородним, світлим, часом майже білим та набуває потрібної гнучкості і міцності. Затим часто лозу розщіплюють натроє, й уже з таких прутів і плетуть кошики.
Звісно, в Ізі виготовляють не лише кошики. Виплітають чи не все, на що стане фантазії: від рамок для дзеркалець і до меблевих гарнітурів. А от колиски для немовлят робить лише одна родина. Там теж бережуть власну технологію. Майстер Іван розповідає, що найскладніше – зробити денце, "Потім рук не відчуваєш!".
Що ж до рук, то в ізян вони в ці місяці і натруджені, і замащені – начорно. Передовсім – у літніх жінок: саме вони чи не в кожному дворі сидять над купками прутів. Як от пані Марія. "А чи мені і 15 літ було, коли вперше взялася чистити і плести. Зараз уже маю 81!", – з усмішкою каже господарка ошатного двору, де поруч із скиртами зелених прутів вже сушиться біле лозиння. У коморі ж – складений матеріал для зимових плетив, а також готові кошики…
Зрозуміло, найкраща торгівля в Ізі – до Великодня, коли всім треба готового кошика. А от найважча робота – саме тепер. На одному з дворів одразу троє жінок в шість рук дають раду купам лозин. Уже виваривши, злагоджено складають мокрі в’язанки під плівку – аби завчасно не висохли, бо ж чистити треба вологими. Далі спритно виконують різні етапи того, що називають "лупити пруття"… Жваво працюючи, жінки – дві Марії та Ольга – аж ніяк не заперечують фотографуванню: "Та нас уже зі всього світу журналісти знімали!".
Власне, тут цілком охоче приймають незнайомців у кожному дворі. Тут горді своєю особливою роботою. Й надто не відволікаються на гостей. Адже триває таки гаряча пора – час зберегти, заготувати на зиму урожай з лози. Урожай, котрий хоч і не їстівний, але який годує працелюбних ізян цілий рік…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.